Сторінка для батьків

Що вам потрібно знати про мозок своєї дитини і комп`ютерні ігри

Мені часто ставлять питання про те, як мережеві розваги, тривалий перегляд телевізора і комп`ютерні ігри впливають на мозок дитини. Тема дуже актуальна і складна, тому я постаралася дати розгорнуту відповідь.

Про це пише психолог, едуколог Катерина Ясько для «Української правди. Життя».

Відео ігри були вперше запропоновані ринку споживачів в 1972 році. На сьогоднішній день індустрія комп`ютерних та відеоігор тільки в США перевищує 19 мільярдів доларів на рік.

Сучасна дитина до 21 років в середньому за своє життя накопичує 10,000 ігрових годин.Це приблизно стільки ж часу, скільки діти проводять у середній і старшій школі за умови ідеальної відвідуваності. Це рівноцінно роботі на повну зайнятість більше 40 годин на тиждень.

Згідно з концепцією нейропластичності, підтвердженої вченими-нейрофізіологами в середині XX століття, мозок формується під впливом будь-якого досвіду і часто повторюваних видів діяльності.

На думку Деніела Сігела, професора психіатрії медичної школи Univesity of California, всесвітньо відомого фахівця в галузі дитячої, підліткової та дорослої психоневрології, (автора бестселера «Виховання з розумом: 12 революційних стратегій розвитку мозку вашої дитини»),все, що відбувається з дитиною, впливає на те, як розвивається її мозок.

Існує велике поле наукових даних про нейропластичності, що підтримують ту точку зору, що батьки можуть безпосередньо формувати мозок своєї дитини в процесі її росту і розвитку, пропонуючи відповідний досвід переживань.

Наприклад, час, проведений за екраном – комп`ютерними іграми, телевізором і в соціальних мережах – змусить мозок «монтуватися» певним чином.

Розвиваючі заняття, спорт і музика забезпечать іншу схему «монтування». Час, проведений у колі сім`ї, з друзями, у вивченні людських відносин у процесі особистого (а не віртуального) спілкування, також формуватиме мозок особливим чином.

Все, що відбувається з нами, впливає на наш мозок. Цей процес «монтажу та перемонтаже» і є суттю «гармонійного розвитку» дитини: необхідно забезпечити дітям той досвід переживань, який дозволить створити зв`язки між різними відділами мозку.

Коли ці відділи працюють злагоджено, вони створюють і зміцнюють сполучне волокно, що зв`язує різні відділи мозку. В результаті між ними виникають більш міцні зв`язки, і вони можуть ще більш гармонійно працювати разом.

Суть «виховання з розумом» полягає в тому, щоб допомогти мозку дитини гармонійно розвиватися відповідно з її віковими потребами і стати більш інтегрованим, щоб діти могли використовувати свої розумові та психологічні ресурси на повну потужність.

Пропоную подивитися на вплив відеоігор крізь призму нейропластичностІ, тобто тих навичок, умінь і якостей, які ми можемо розвинути в дитині за допомогою технологій.

Існує 7 типів комп`ютерних ігор:

1) Ігри-стрілялки. Мета гри – вбити або покалічити якомога більше живих істот. Тренується швидкість реакції, але на смисловому рівні нівелюється цінність життя. Приклади впливу такого роду ігор на психіку дитини – масове вбивство в школі «Колумбайн» в 1999 році в Колорадо.

2) Ігри-стратегії. З позитивних ефектів – такі ігри впливають на зони мозку, пов`язані з логічним мисленням і плануванням подій. З негативних – часто побудовані на принципах війни, захоплення і рабства.

3) Спортивні ігри, гонки. В принципі марні, оскільки навички, які розвиваються у процесі цих ігор ніяк не застосовуються в реальності. Може здаватися, що ці відеоігри можуть покращувати навик швидкої переробки інформації, що надходить з навколишнього середовища.

Наприклад, якщо ви граєте в гру «бій літаків», то вам потрібно швидко оцінити кількість супротивників, щоб вас не вбили. Цей навик може бути цінним для конкретної відеоігри, але він абсолютно даремний в навчальній діяльності і на роботі (дослідження Christakis 2004; Landhuis 2007).

Якщо говорити про координацію і моторні навички, які важливі для льотчиків і професійних гонщиків, то важливо пам`ятати, що тільки високоякісні симулятори можуть забезпечити придбання хороших моторних навичок. Звичайні спортивні комп`ютерні ігри в поєднанні монітор – мишка, можуть лише навчити дитину швидко натискати на кнопки і познайомити з загальними правилами гри.

4) Ігри-розважалки. Це, наприклад, всім відомий кіт, який копіює голос, або Angry Birds. Прості вбивчі часу, не розвиваючі рівним рахунком ніяких навичок, але формують залежність дитини від гаджета за допомогою регулярного «вкидання» в мозок нейромедіатора дофаміну. Докладніше про це нижe.

5) Ігри-бродилки. Це віртуальна реальність, яка веде дитину далеко від його власного життя і розвитку. Дитина витратить величезну кількість часу, щоб пройти гру і отримає сумнівні навички і пізнання. Ці ігри займають мозок дитини і не приносять ніякого корисного досвіду для реального життя дитини.

Окремо хочу додати кілька слів про супер-популярні серед сучасних дітей ігри-бродилки Mine Craft, Mine Craft Creative і т. д.

Коли мій 9-річний син рік тому радісно повідомив мені, що вони на шкільному майданчику під час обов`язкової прогулянки грають в «Mine Craft в реальності», я мало не втратила дар мови. Воістину дитяча винахідливість і креативність не знає меж!

Гра Mine Craft настільки захоплююча, що здатна надовго засмоктати навіть дорослих. Бачачи її барвистість і фантастичні можливості для «будівельного творчості» створюється відчуття, що гра розвиває креативність і ростить ціле покоління юних мега-архітекторів. Це помилка.

Дитина не здатний стати архітектором без розвитку просторових уявлень на зовсім іншому рівні, пов`язаному з відчуттям свого місця в просторі (мовою нейропсихології – соматогнозісу).

Багато теперішніх 8-річних гравці в Mine Craft нерідко не можуть виконати просту інструкцію: «Доторкнися вказівним пальцем на лівій руці до своєї правої брови», не вміють скакати на одній нозі і стрибати на скакалці. Проблема в тому, що читання, рахунок і лист, яким навчають у школі, безпосередньо пов`язані з соматогнозисом.

У міру того, як наше покоління під час канікул і після школи безвилазно грало у дворі в м`яч, резинки, піжмурки, лазило по деревах і пустотливо крало яблука у фруктових садах, в нашійпрефронтальній корі розвивалася основа емоційно-вольової зрілості, саморегуляції і успішного засвоєння шкільного матеріалу. Чого не скажеш про «юних архітекторів MineCraft».

Батькам важливо знати, що в ранньому дитинстві мозок розвивається через координацію рухів тіла.

За законами нейропсихології, занадто раннє оволодіння навичками більш високого порядку, такими як читання, письмо і рахунок, може гальмувати розвиток мислення та емоційно-вольової регуляції, внаслідок нівелюючи сумнівні плоди «раннього розвитку». У кожного віку і стадії розвитку свої біологічні та психологічні потреби, всьому свій час!

6) Навчальні ігри. Одним з останніх трендів, пов`язаних з іграми, є гейміфікація освіти та створення освітніх ігор. Існує велике різноманіття навчальних комп`ютерних ігор для різного віку. Є дійсно цікаві та корисні ігри, з допомогою яких можна навчити дітей багатьом корисним навичкам, включаючи читання, письмо, логіку, ази іноземної мови.

Але реальна користь від таких ігор можлива тільки у разі системного, методологічно правильного підходу. Тобто при регулярному тренуванні протягом певної кількості часу з урахуванням постановки цілей і контролем за їх досягненням з боку підготовленого дорослого.

Інакше під виглядом розвиваючих ігор можна зустріти і звичайних вбивць вільного часу, які тільки витрачають цінні ресурси часу і не приносять дитині зовсім ніякої користі.

7) Розвиваючі ігри, засновані на принципі біологічного зворотного зв`язку інейробіоуправлені. Це справжня новація в світі медицини та освіти. Через використання технології біологічного зворотного зв`язку людина може значно розвинути свій потенціал. Принцип роботи цієї технології те саме що «фізіологічного дзеркала».

Спочатку визначається проблема або навик, який необхідно натренувати. Наприклад, розвинути навички діафрагмального дихання (корисно для дітей з різними порушеннями дихальної системи, частими ГРВІ), здатність до кращої концентрації уваги (корисно для діток із синдромом дефіциту уваги і гіперактивності) або швидкому розслабленню (корисно для швидко стомлює і тривожних дітей).

За допомогою датчиків вимірювання різних фізіологічних параметрів (електрична активність мозку (ЕЕГ), рекурсія дихання, шкірний провідність, частота серцевих скорочень, температура і т. д, дорослий чи дитина підключається до невеликого блоку, з`єднаному з комп`ютером, на який встановлено спеціальне програмне забезпечення.

Програма діагностує поточний статус навику і автоматично задається мета трохи поліпшити його протягом 20-30 хвилинного тренінгу. У процесі тренінгу дитина отримує інструкцію і бачить гру або мультфільм, яким може керувати за допомогою «правильного» дихання, хорошої концентрації або глибокого розслаблення.

Наприклад, якщо дитина дихає «правильно», тобто діафрагмою і в заданому темпі, то зображення і звуковий супровід мультика чисті, його приємно дивитися, а якщо ні, то дитина бачить аудіальні та візуальні перешкоди і інстинктивно намагається адаптувати своє дихання під «потрібний» режим. За допомогою серії таких тренінгів у дитини новий навик доводиться до автоматизму, який він потім в будь-який час може при необхідності «включити».

За допомогою температурних датчиків, які встановлюються на кінчики пальців, можна навіть навчити людину, яка страждає вегетосудинною дистонією, силою думки піднімати температуру в кінцівках і самостійно грітися.

Метод ефективний, безпечний, практично не має протипоказань, може застосовуватися починаючи з 7 років (єдина умова – здатність зрозуміти і виконати інструкцію). Як і у випадку навчальних ігор, необхідний супровід підготовленого фахівця – лікаря або психолога.

Через встановлення з мозком біологічного зворотного зв`язку за допомогою сучасного медичного діагностичного обладнання можна швидко і ефективно навчитися багато чому з того, чому вчить йога і східні споглядальні практики. Звучить як чудо, але ця сучасна технологія підтверджена тисячами наукових досліджень і широко використовується в Німеччині, США, Канаді і в Росії в медичних, профілактичних та освітніх цілях.

Кілька слів про нейрофізіологічну природу ігор та чому вони так подобаються дітям і дорослим.

Розробники комп`ютерних ігор активно експлуатують два принципи, добре відомих в науковій психології: принцип дофамінової залежності і принцип кращого запам`ятовування незавершених дій (ефект «Зейгарник»), пов`язаний з незавершеним гештальтом.

1) Дофамін – це нейромедіатор, який виробляється в людському організмі природним чином і служить важливою частиною «системи винагороди» мозку, оскільки викликає почуття задоволення, оскільки впливає на процеси мотивації і навчання.

Саме завдяки дофаміну для незрілого мозку дитини немає нічого солодшого, ніж комп`ютерна гра. Це відбувається тому, що у відеоіграх є система винагороди – отримання нового рівня, бейджів або трофеїв. Це дуже радує дітей.

Прилив дофаміну сам по собі не викликає щастя – швидше просто збуджує. Ми жваві, бадьорі і захоплені. Ми чуємо можливість задоволення і готові старанно працювати, щоб його досягти.

З припливом дофаміну цей новий об`єкт бажання здається критично необхідним, щоб вижити. Коли дофамін заволодіває нашою увагою, мозок наказує нам дістати об`єкт або повторювати те, що нас привабило.

Таким чином, дофамін, змушуючи нас відчувати себе добре, може спровокувати залежність. Чим більше ми граємо, тим краще ми себе почуваємо. В одному дослідженні виявилося, що відеогра викликає сплеск дофаміну, порівняний з використанням амфетаміну: дофаминова лихоманка супроводжує до ігрової, так і наркотичної залежностей. Дитина не може передбачити, коли отримає бали або перейде на інший рівень, тому її дофамінергічні нейрони продовжують вистрілювати, а вона прилипає до стільця. У разі дітей, навіть при строгому дозуванні, ми все одно отримуємо залежність. Навіть якщо дитина занадто багато не грає, але вона все одно «подумки» залишається в грі, уві сні вона бачить ігрові образи, в такому стані їй в цілому складно сфокусуватися на навчанні.

2) Психологічний «Ефект Зейгарник» отримав ім`я засновниці вітчизняної патопсихології Блюм Вульфовни Зейграрник. Завдяки дослідженням Зейгарник і Курта Левіна в середині XX століття було доведено, що незавершені дії запам`ятовуються краще, ніж завершені.

У їхніх експериментах творчу діяльність дітей переривали і пропонували їм інше заняття. У разі нереалізованості залишку потенціалу діти при першій можливості прагнули завершити незакінчену справу. В середньому незавершені дії у здорових дітей згадувалися на 90% краще, ніж завершені. Можна легко провести паралелі з проходженням незліченних рівнів – у всіх відеоіграх відбувається маніпуляція з принципом незавершеності.

Схожим чином потяг до відеоігор можна пояснити «законом незавершеного гештальта». Гештальт-терапія – напрям психотерапії, що оформилася в середині минулого століття. Якщо не вдаватися в нетрі теоретичної психології, можна сказати, що гештальт – цілісний образ якої-небудь ситуації.

Близьке до академічного визначення гештальту в перекладі з наукового звучить приблизно так: «Гештальт – це цілісна структура на поле взаємодії середовища і людини, що охоплює проміжок між виникненням потреби і її задоволенням». У людини є природна внутрішня потреба «завершити гештальт», тобто охопити цілісний образ.

Ніколи незавершувальний гештальт у вигляді нездійсненної ефемерної мети стати ельфом 80-го рівня вкрай руйнівно впливає на психіку дитини, її здатність ставити перед собою цілі і досягати їх у реальному житті.

Як аналізувати дитячий малюнок сім`ї

Ваша дитина може допомогти не тільки знайти, але й знешкодити больові точки сімейних відносин за допомогою звичайного малюнка.

Про це пише видання vospitaj.com.

Попросіть дитину намалювати сім`ю. Поки вона буде малювати, не втручайтеся у сам процес, але стежте за черговістю появи домочадців на папері. Коли малюнок буде готовий, поцікався у малюка, як звуть всіх персонажів його картини і приступай до аналізу.

За черговістю

Послідовність появи членів сім`ї вказує на ставлення до них юного художника. Зазвичай першим діти малюють найулюбленішого або самого значного члена сім`ї. Якщо він забув намалювати когось – це означає, що з цією людиною у дитини натягнуті стосунки. Себе дитина часто зображує в самому центрі – значить вона упевнений в тому, що батьки люблять її. І навпаки, вона відчуває себе покинутою і самотньою, якщо не намалювала себе зовсім.

За складом

Якщо на малюнку у вигляді групової фотографії відсутній один з членів сім`ї, запитайте у дитини, чому вона його забула. Такий неповний портрет – серйозний привід задуматися.

За розміром

Чим більшим авторитетом у дитини користується зображувана людина, тим вище і більше буде її постать. Відсторонені діти малюють себе маленькими, а розпещені можуть не вмістити своє гігантське зображення.

По відстані

Коли в будинку мир і спокій, всі персонажі зображені майже впритул один до одного. Чим ближче малюк малює себе до когось з батьків, тим сильніше його прихильність до цієї людини. Будь-який предмет, намальований між людьми, символізує бар`єр у відносинах між цими членами сім`ї.

За кольором

Все, що подобається дитині, вона розфарбує теплими тонами. Особливу прихильність висловить соковитим, яскравим кольором. Якщо чийсь одяг малюк розфарбував синьоюфарбою, значить, поруч з цією людиною йому комфортно. Якщо зеленим – значить цю людину дитина поважає і вона багато значить для неї. Жовтий означатиме імпульсивність і керівництво до дії, червоний – агресію, чорний колір сигналізує про емоційну неприйнятті когось із родичів.

По частинах тіла

Ретельно промальовані риси обличчя означають любов і значимість батька для дитини. Якщо автор малюнка виділив своє обличчя – це ознака самомилування або підвищеної уваги до своєї зовнішності, але до 4 років такий малюнок можна вважати нормою.

Якщо маленький художник зобразив рот когось із батьків занадто великим, то можливо ця людина робить дитині багато зауважень.

Якщо рота немає або він дуже малий – персонаж у житті приховує свої почуття. Намальовані зуби кажуть про агресію.

Персонажі з великими очима відчувають страх, а з маленькими – щось приховують.

Довгі руки, як і повна їх відсутність, означають, що ця людина дуже владна і психологічно тисне на дитину. Короткі руки видають внутрішню слабкість. А якщо дитина намалювала себе з піднятими вгору руками, вона бажає самоствердитися в сім`ї, їй не вистачає уваги.

Ваша дитина може допомогти не тільки знайти, але й знешкодити больові точки сімейних відносин.

Якщо ви заплуталися в тлумаченні шедевра своєї дитини, то просто переверніть аркуш паперу і пройдіть з ним тест на тему «Сім`я, яку я хочу». Попросіть малюка намалювати сім`ю його мрії, і ви побачите, чого не вистачає кожному з вас, щоб бути щасливим і дарувати любов близьким.

Якщо:

• Дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти; • Дитину висміюють, вона стає замкнутою;• Дитину хвалять, вона вчиться бути шляхетною;• Дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;• Дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;• Дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших;• Дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;• Дитина росте в безпеці, вона вчиться вірити в людей;• Дитина росте у ворожнечі, вона вчиться бути агресивною; • Дитина росте в розумінні і дружелюбності, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Як допомогти своїй дитині налагодити взаємини в класі

Період адаптації зазвичай займає від 3-4 тижнів до 2-3 місяців.Від батьків потрібна допомога і підтримка при освоєнні нового укладу життя. Важливо бути особливо уважним до дитини і бути готовими співпрацювати з педагогами.Що відбувається в період адаптації? 1. Значно підвищується навантаження на організм, особливо так зване статичне навантаження. Потреба в руховій активності залишається колишньою, а шкільні умови вимагають багато часу перебувати в сидячому, нерухомому положенні.2. Від першокласника потрібно значно підвищити рівень уваги та розумової напруги. Мимовільне запам’ятовування в грі поступається місцем цілеспрямованому навчанню за рахунок зусиль волі.3. Дитина потрапляє в новий для себе життєвий світ. Йому доводиться освоювати безліч правил поведінки освітньої установи, які значно відрізняються від прийнятих в родині. Особливо це складно дітям, які не відвідували дитячий сад. 4. Першокласник виявляється в новому колективі однолітків і серед незнайомих дорослих, з кожним з яких йому необхідно вибудувати відносини, знайти своє місце в групі. Що робити батькам? 1. Серйозно поставтеся до планування режиму дня першокласника. Перш за все, він повинен бути стабільним. Важливо також простежити, щоб у дитини було достатньо рухової активності і можливості відпочити (в тому числі часу на сон не менше 11 годин). Група продовженого дня – добрий варіант для першокласника, по можливості друга половина дня повинна бути присвячена прогулянкам на свіжому повітрі, занятям спортом, спокійному відпочинку та іграм. 3. Не робіть для дитини перехід занадто різким. Дитина не може відразу перетворитися з малюка в старанного школяра. Ще весь перший рік навчання гра залишається для дитини найпотужнішим інструментом пізнання, багато знань першокласник набагато краще засвоїть саме в ігровій формі. Не забороняється і брати з собою в школу улюблену іграшку, щоб пограти на перервах. 4. Заохочуйте першокласника за будь-які успіхи в навчанні та інших сторонах шкільного життя. Учіть дитину адекватно оцінювати себе, порівнюючи свої минулі і нинішні результати. Підкреслюйте сильні сторони вашої дитини. Хваліть за конкретні досягнення, а не в цілому. 5. Активно беріть участь самі в шкільному житті. Дуже важливо розібратися в тому, як проходить шкільний день вашого першокласника, цікавитися його “новим життям”. Налагоджуйте взаємодію з учителем, тільки спільними зусиллями можливо допомогти дитині швидко освоїтися в новій ролі. 6. Допоможіть дитині розібратися зі шкільними правилами. Розкажіть, навіщо потрібне кожне з них, чому так важливо їх дотримуватися. Шкільні дзвінки, правило “піднятої руки”, звернення до педагога, правила поведінки в їдальні та багато іншого – все це ново для вашої дитини і може викликати чималий стрес. 7. Цікавлячись, як пройшов день, задавайте питання не “Що було цікавого?”, “Що тебе здивувало?”, “Що було складно?” І т.д. Важливо, щоб дитина ділився з вами своїми відкриттями, успіхами, труднощами і сумнівами, а не формальними оцінками своєї поведінки. 8. Допомагайте дитині налагодити спілкування з однокласниками. Обговорюйте складні ситуації спілкування, конфлікти, підказуйте дитині способи подружитися з іншими дітьми, діліться власним дитячим досвідом. Намагайтеся не пропускати спільних класних заходів. 9.Без серйозних причин не занижуйте авторитет вчителя в очах дитини. Пам’ятайте, що любов і повага до вчителя – один з найважливіших механізмів, які змушують добре вчитися першокласника. 10. Попрацюйте над власними почуттями та сподіваннями. Іноді батьки самі “заражають” дитину своїми тривогами щодо школи, формують напругу власними очікуваннями від дитини, причому як негативними, так і позитивними.

Фізичні покарання — не вихід!

У психологічній практиці, аналізуючи випадки дитячої «проблемності», «агресивності», «впертості», важко пригадати хоча б одну родину, яка, вирішуючи проблеми виховання, не застосовувала б фізичних покарань. Тут не йдеться про жорстоке поводження та фізичні тортури, але горезвісний куток та плескач по сідницях — явища, до­статньо широко поширені. Мами, тата, бабусі, дідусі використовують їх як дисциплінуючі методи, засоби примушення дитини робити те, що «належить». Наслідуючи дорослих, діти також звертаються до насилля як до способу досягнення власної мета. Та тільки тепер їх застосовують до молодших та слабших і, якщо дівчинка або хлопчик впевнюються в дієвості таких прийомів, то починають використовувати їх дедалі частіше.     Дорослим необхідно пам’ятати, що найбільшою повагою користуються ті батьки, стосунки з якими діти оцінюють як дружні, рівноправні. Виховання, яке базується на покаранні, не може вважатися справедливим. Щоб встановити порядок та підгримувати доцільну дисципліну, зовсім не обов’язково карати, адже е шви ефективні метода впливу. Слід пам’ятати, що фізичні методи покарання принижують дитину, травмують її психіку, негативно впливають на самооцінку та провокують бажання помститися. Страх, біль, які пригнічують дитину емоційно, заважають зрозуміти власну по­ведінку та зробити правильні висновки на майбутнє. Дитина стає лякливою, захищає себе, намагаючись уникнути покарання, починає брехати.

Як правильно похвалити дитину

Чи часто ви хвалите своїх дітей? Психологи радять, щоб чадо виросло розумним, здоровим і успішним, співати йому дифірамби треба щодня. І навіть якщо не знаєте за що, придумайте. Головне не перестаратися і навчитися вимовляти потрібні слова в потрібний момент. Передусім, похвала має бути щиріша. Іноді здається ну за що хвалити? Ну, помив син за собою чашку, ну, заправила дочка ліжко – що в цьому особливого? Проте не потрібно забувати, що усі ці елементарні з точки зору дорослого речі дитині простими не здаються. Для нього величезну працю читати по складах, вирішувати задачки, прибирати свої іграшки і так далі. Нехай це виходить у нього кострубато, але він все одно заслуговує вашого схвалення. Інакше потяг до знань випарується назавжди.     Якщо вирішите разом з дитиною зробити уроки, приступайте до цього зайняття тільки в хорошому настрої. Рівний, спокійний настрій – запорука вашої об’єктивності. І вам простіше буде розгледіти серед ряду жахливих карлючок ту саму ровненькую букву і не вилаяти своє чадо за карлючки, а звернути увагу і похвалити його саме за цю букву, що вдалася. Результат не змусить довго чекати – наступного разу рівних букв буде значно більше. У похвалі головне розрахувати правильну дозу. Якщо вихваляти дитину із приводу і без, похвала швидко знецінитися і перестане сприйматися як заохочення. Якщо малюк в чомусь талановитий, хвалити його треба обережно. Інакше перехвалений геній може зазнатися і потім йому буде дуже важко спуститися з небес на землю. Тому разом зі схваленням говорите дитині, що талант – це добре, але від нього залежить далеко не все, і треба ще багато чому вчитися. Інша крайність – недохваленность. Якщо абсолютно не хвалити дитину він виросте несмілим і невпевненим в собі. Для дитини заохочення батьків – це мірило їх любові. Тому сором’язлива, нерішуча, але талановита дитина потребує більшої порції словесного схвалення, чим малюк середніх здібностей, але упевнений в собі. Батьки часто думають: вчиться нормально, проблем не виникає, поводиться пристойно, значить, справляється і відповідає нормі. Навіщо лізти до нього з телячими ніжностями? А діти сприймають подібну політику батьків як покарання : не хвалять, означає мало постарався, недостатньо хороший. В результаті діти з шкіри геть лізуть, щоб отримати схвалення. І моральний комфорт відчувають лише в тих випадках, коли батьки нарешті висловлюють своє схвалення. Небезпека в тому, що в дорослому житті недохваленные діти домагатимуться схвалення з боку оточення усіма можливими способами. Якщо ж похвали не послідує, вони поставлять на собі клеймо: «Мене ніхто не любить».  Намагайтеся при похвалі не прибігати до порівняння дитини з іншими.       Дотримуйтеся правила – кожному віку своя похвала.      Ви ж не заявлятимете однорічному карапузові: «Я отримав величезну естетичну насолоду від твоєї картини»! чи сюсюкати «Розумник»!, «Зайченя моє»! з підлітком, це не сприйматиметься як похвала. Тому намагайтеся підбирати для схвалення слова, відповідні за віком. Для того, щоб правильно говорити з підлітком, вслухайтеся в слова, які він вживає. Нехай вони вас іноді короблять, але це той, мова, яку він розуміє не лише головою, але і серцем. Тому замість чергового «Молодець»! іноді краще видати «Супер»!, «Здорово»! А малюкам цілком підійдуть фрази, типу «Ти у мене найрозумніший, мій солодший»!. А взагалі похвала приємна усім і дітям, і дорослим. Так що хвалите один одного почастіше і результати неодмінно будуть.

Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії

1. Накази, команди «Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!» У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.2. Попередження, застереження, погрози «Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…» Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.3. Мораль, повчання, проповіді «Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом. Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.4. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину «А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…». Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому». Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо. Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему. Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе. Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.5. Докази, нотації, лекції «Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…». Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми. Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?6. Обзивання, висміювання «Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!» Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».7. Випитування, розслідування, здогадування «Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш? І справді хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту. Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.8.Співчуття на словах, умовляння . Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.9. ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами». Як ми можемо допомогти дитині. Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно? Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.  Батькам слід пам’ятати:1.Найкращий спосіб уникати агресивності підлітка – виявляти до нього більше уваги і ласки, яких він так потребує. 2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою у сім’ї. 3.Найкращий спосіб виховання – єдність дій та власний приклад. 4.Не можна використовувати фізичних покарань. 5.Допомагайте підлітку знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності. 6.Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості. 7.Пояснюйте наслідки агресивної поведінки. 8. Враховуйте у вихованні і навчанні особистісні риси підлітка. 9. Давайте підлітку задовольнити потребу у самовираженні і самоствердженні. 10. Обмежуйте перегляд відеофільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор. 11. Заохочуйте підлітка до навчання, до участі у культурних заходах, спортивних секціях.

Заповіді Марії Монтессорі для батьків

Всі ми родом з дитинства.

У дитинстві закладаються основи всього: характеру , сприйняття світу , особистості в цілому. Марія Монтессорі сформулювала короткі заповіді – нагадування для батьків. Вони прості , але якщо вдуматися в кожну з них – це багатотомна мудрість в декількох словах. Якщо Ви будете хоча б раз на рік перечитувати цей список , то взаємини з дітьми можуть вийти на якісно новий рівень, а дитина виросте більш розвиненою і гармонійною особистістю.

1. Дітей вчить те, що їх оточує.
   2. Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.
   3. Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.
   4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.
   5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.
   6. Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.
   7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.
   8. Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винуватою.
   9. Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.
   10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.
   11. Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.
   12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.
   13. Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.
   14. Концентруйтеся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.
   15. Будьте активні в підготовці середовища. Проявляйте постійну ретельну турботу про неї. Показуйте місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.
   16. Будьте готові відгукнутися на заклик дитини, яка потребує вас. Завжди прислухайтесь і відповідайте дитині, яка звертається до вас.
   17. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно суворо зупиняйте будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.
   18. Поважайте дитину, що відпочиває або дивиться за роботою інших, або розмірковує про те, що вона зробила або збирається зробити.
   19. Допомагайте тим, хто хоче працювати, але поки не може вибрати собі заняття до душі.

 Сім правил успішного батьківства

                                                Поради психолога
     Більшість батьків замислюються, чи правильно вони себе поводять з дитиною. Звичайно, немає ідеальних батьків. Усі ми маємо труднощі та іноді не впевнені, чи добре виховуємо своїх дітей. Однією з проблем, що найбільше непокоїть батьків, є питання поведінки: що треба зробити аби діти поводилися добре? Скористайтеся порадами.

Правило 1. Подавайте дітям приклад хорошої поведінки. Діти вчаться, наслідуючи поведінку дорослих. Ваша поведінка – приклад для наслідування.

Правило 2. Змінюйте ситуацію, а не дитину. Краще тримати цінні, крихкі та небезпечні предмети у недоступних для дітей місцях, аніж потім карати дітей за їхню природну цікавість.

Правило 3. Висловлюйте свої бажання позитивно.Кажіть дітям, чого ви від них очікуєте, замість того, чого НЕ бажаєте. Та якщо Ви чогось категорично не бажаєте, формулюйте своє небажання чітко. Тому наступне:

Правило 4. Висувайте реальні вимоги. Запитуйте себе, чи відповідають Ваші вимоги віку дитини, ситуації, у якій вона опинилася. Якщо Ви в принципі розумієте, що виконання Ваших вимог є гарним, та нереальним варіантом – думайте про компроміс. У чому Ви можете поступитися так, щоб можна було б бути впевненим, що дитина виконає те, що Ви хочете? Пояснюйте причину, яка впливає на Ваше рішення. Прагніть до компромісу у спілкуванні зі старшими дітьми, а з меншими – використовуйте тактику переключення уваги.

Правило 5. Обирайте виховання без побиття та крику. На початку це може здаватися результативним, однак незабаром виявиться: щоразу Ви змушені бити все з більшою силою, щоб досягти бажаного результату. Крик або постійні докори є також шкідливими та можуть призвести до тривалих проблем емоційного характеру.
     Покарання не допомагають дитині виробити навички самоконтролю і поваги до інших. Пам’ятайте: людина може чомусь навчитися тільки коли спокійна, задоволена чи радіє чомусь. Це стосується і дорослих також. Коли дитина дістала ляпас, вона стає надто сердитою, знервованою та збудженою, тому не може достатньо глибоко усвідомити, за що і чому її покарано.

Правило 6. Допомагайте дітям вести себе краще, даючи їм вибір. Не сперечайтеся з дітьми про справи, які не мають великого значення. Дозволяйте їм зробити вибір: нехай вони самі вирішують, у що одягатися чи що їсти. Це попередить прояви образи та непокори з боку дитини. Вона не дорікатиме, що Ви її постійно пригнічуєте.

Правило 7. Прислуховуйтеся до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває. І головне – пам’ятайте, що любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини та взаєморозуміння.

Десять заповідей виховання для батьків від Януша Корчака

Януш Корчак – видатний педагог, лікар, письменник, що пропагував повагу до дитини.

1.       Не очікуй, що твоя дитина буде такою, як ти, або такою, як ти хочеш. Допоможи їй стати не тобою, а собою.
2.      Не вимагай від дитини плати за все, що ти для неї зробив. Ти дав їй життя. Як вона може віддячити тобі? Вона дасть життя другому, той – третьому, і це найсправедливіший закон Подяки.
3. Не зганяй на дитині свої образи, щоб у старості не їсти гіркий хліб. Бо що посієш, те й зійде.
4. Не стався до її проблем зверхньо. Життя дане кожному по силі і, будь певен, їй воно тяжке не менше, ніж тобі, а може, й більше, оскільки в неї немає досвіду.
5. Не принижуй!
6. Не забувай, що найважливіші зустрічі людини – це її зустрічі з дітьми. Звертай більше уваги на них – ми не можемо знати, кого ми зустрічаємо в дитині.
7. Не картай себе, якщо не можеш зробити щось для своєї дитини. Картай, якщо можеш – але не робиш. Пам’ятай, для дитини зроблено недостатньо, якщо не зроблено все.
8. Дитина – це не тиран, який заволодіває всім твоїм життям, не тільки плід плоті й крові. Це та дорогоцінна чаша, яку Життя дало тобі для зберігання й розвитку в ній творчого вогню. Це вільна любов матері й батька, у яких буде рости не «наша», «своя» дитина, але душа, дана на зберігання.
9. Умій любити чужу дитину. Ніколи не роби чужій те, що не хотів би, щоб робили твоїй.
10. Люби свою дитину будь-якою – неталановитою, безталанною, дорослою. Спілкуючись із нею – тішся, бо дитина – це свято, яке поки з тобою….

Заповіді Марії Монтессорі для батьків

Всі ми родом з дитинства.

У дитинстві закладаються основи всього: характеру , сприйняття світу , особистості в цілому. Марія Монтессорі сформулювала короткі заповіді – нагадування для батьків. Вони прості , але якщо вдуматися в кожну з них – це багатотомна мудрість в декількох словах. Якщо Ви будете хоча б раз на рік перечитувати цей список , то взаємини з дітьми можуть вийти на якісно новий рівень, а дитина виросте більш розвиненою і гармонійною особистістю.

1. Дітей вчить те, що їх оточує.
   2. Якщо дитину часто критикують – вона вчиться засуджувати.
   3. Якщо дитину часто хвалять – вона вчиться оцінювати.
   4. Якщо дитині демонструють ворожість – вона вчиться битися.
   5. Якщо з дитиною чесні – вона вчиться справедливості.
   6. Якщо дитину часто висміюють – вона вчиться бути боязкою.
   7. Якщо дитина живе з почуттям безпеки – вона вчиться вірити.
   8. Якщо дитину часто ганьблять – вона вчиться відчувати себе винуватою.
   9. Якщо дитину часто схвалюють – вона вчиться добре до себе ставитися.
   10. Якщо до дитини часто бувають поблажливі – вона вчиться бути терплячою.
   11. Якщо дитину часто підбадьорюють – вона набуває впевненість у собі.
   12. Якщо дитина живе в атмосфері дружби і відчуває себе необхідною – вона вчиться знаходити в цьому світі любов.
   13. Не кажіть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.
   14. Концентруйтеся на розвитку хорошого в дитині, так що в підсумку поганому не залишатиметься місця.
   15. Будьте активні в підготовці середовища. Проявляйте постійну ретельну турботу про неї. Показуйте місце кожного розвивального матеріалу і правильні способи роботи з ним.
   16. Будьте готові відгукнутися на заклик дитини, яка потребує вас. Завжди прислухайтесь і відповідайте дитині, яка звертається до вас.
   17. Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе зараз або трохи пізніше виправити її, але негайно суворо зупиняйте будь-яке некоректне використання матеріалу і будь-яку дію, що загрожує безпеці самої дитини або інших дітей.
   18. Поважайте дитину, що відпочиває або дивиться за роботою інших, або розмірковує про те, що вона зробила або збирається зробити.
   19. Допомагайте тим, хто хоче працювати, але поки не може вибрати собі заняття до душі.

Як навчити дитину вчитися?

Навчання в школі – один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей, як в соціально-психологічному, так і фізіологічному плані.

Змінюється усе життя дитини : усе підкоряється навчанню, школі, шкільним справам і турботам. Це дуже напружений період, передусім тому, що школа з перших же днів ставить перед учнем цілий ряд завдань, не пов’язаних безпосередньо з його досвідом, вимагає максимальної мобілізації інтелектуальних і фізичних сил.

Щоб зберегти у дитини бажання вчитися, прагнення до знань, необхідно навчити його добре вчитися. Усі батьки мріють, щоб їх діти добре вчилися. Але деякі батьки вважають, що, віддавши дитину до школи, можна полегшено зітхнути: тепер усі проблеми, пов’язані з навчанням, повинна вирішувати школа. Звичайно ж, школа не відмовляється від своїх обов’язків. Ця справа не лише школи, але і батьків. Ми, учителі, пояснюємо дітям прийоми роботи, а як засвоїла дитина ці прийоми як вона їх використовує і чи використовує взагалі, залишається поза увагою учителя. А у батьків є повна можливість проконтролювати свою дитину. Вони можуть надати ту допомогу, яку не може зробити учитель.

Особливе значення в цьому випадку має співпраця батьків і вчителя, узгодження їх дій. Ще К.Д. Ушинський говорив, що саме на початковому етапі навчання батьки повинні максимально опікати своє дитя. Їх завдання – навчити правильно вчитися. Тому питання “Як допомогти дитині добре вчитися” я виношу на батьківські збори. Зусилля сім’ї і школи у вирішенні цієї проблеми – єдині.

Допомога дітям має бути ефективною, грамотною і повинна йти в трьох напрямах:

– організація режиму дня;

– контроль за виконанням домашніх завдань;

– привчання дітей до самостійності.

1. Організація режиму дня. Організація режиму дня дозволяє дитині:

v легше впоратися з учбовим навантаженням;

v захищає нервову систему від перевтоми, тобто зміцнює здоров’я.

У 20% школярів погане здоров’я – причина неуспішності. Тому привчайте дітей до дотримання режиму дня; раціональному харчуванню; домагайтеся, щоб вранці дитина виконувала ранкову гімнастику; займалася спортом; бувала на свіжому повітрі не менше 3,5 години.

Точний розпорядок занять – це основа будь-якої праці. Необхідно включати в режим дня щоденне виконання домашніх обов’язків (купівля хліба, миття посуду, винесення сміття і так далі). Їх може бути трохи, але треба, щоб діти виконували свої обов’язки постійно. Привченій до таких обов’язків дитині не доведеться нагадувати, щоб вона прибрала свої речі, вимила посуд і так далі .

Абсолютно необхідно, щоб в режим дня було включено щоденне читання книг. Бажано в один і той же час. Учень, що добре читає, швидше розвивається, швидше опановує навички грамотного письма, легше справляється з рішенням завдань. Добре, якщо ви проситимете переказати, що прочитала дитина (розповідь, казку). При цьому дорослі зможуть виправити мовні помилки, неправильно вимовлені слова. Таким чином, діти вчитимуться виражати свої думки.

Важливе питання в організації режиму дня – це організація дозвілля. Важливо не залишати дитину без нагляду, а дати можливість займатися улюбленою справою у вільний від навчання час. Особливу увагу слід приділяти перебуванню на свіжому повітрі (до 3,5 ч. у день), адже у дітей велика потреба в русі. У групі – 1,5-2 ч. Удома – 1,5-2 ч.

Необхідно правильно організувати сон. Денний сон – 1 година. (Якщо дитина не спить, перезбудилася, нехай полежить, послухає казку.) Лягати спати треба о 21 годині. Хороший, спокійний сон – це основа здоров’я.

Потурбуйтеся, щоб після вечері дитина не перезбуджувалася, не дивилася “страшні фільми”, не грала в шумні ігри. Усе це відіб’ється на сні, на самопочутті дитини.

Добре прогулятися перед сном 30-40 хв. Якщо дитина спить, стежте, щоб голосно не звучав телевізор, радіо. Погасіть світло, говоріть тихіше.

Часто батьки йдуть на поводу у дітей, миряться з капризами дитини : діти беруть участь в«застольях», лягають пізно спати. Це неприпустимо. Тут треба проявити твердість. Ви повинні пам’ятати, що тепер у вас учень, і не заважати йому.

Часто батьки не помічають, що заважають дітям: голосно розмовляють, включають телевізор. Іноді батьки роблять за дітей уроки. В цьому випадку страждає моральність. Діти звикають до брехні і лицемірства.

Ви не повинні забувати, що в силу вікових особливостей школярі погано перемикаються з одного виду роботи на інший. Наприклад, сяде дитина малювати, батьки посилають в магазин. Треба дати час на перемикання. Інакше внутрішнє небажання може супроводжуватися грубістю. Запам’ятайте: всяке необгрунтоване перемикання з одного виду роботи на інший може виробити погану звичку: не доводити справу до кінця.

2. Напрям допомоги – контроль за виконанням домашніх завдань. Контроль має бути систематичним, а не від випадку до випадку і не обмежуватися питаннями:

– які відмітки?

– чи виконав уроки?

Після ствердної відповіді батьки займаються своїми справами, не контролюючи дітей. Деякі батьки не контролюють дітей взагалі, пояснюючи це нестачею часу, зайнятістю. В результаті діти не засвоюють матеріал, роботи виконуються недбало, брудно, пропуски починають накопичуватися, що може привести до інтелектуальної пасивності дитини. Вона не розуміє питань учителя, відповідей товаришів. Їй стає не цікаво на уроці, вона не намагається розумово працювати, а небажання напружуватися подумки переростає в звичку, тобто розвивається інтелектуальна пасивність. Що приводить дитину до небажання вчитися.

Тому допомога дітям повинна виявлятися своєчасно. Інакше пропуски в знаннях накопичуватимуться, а ліквідовувати їх потім буде просто неможливо. Тобто контроль має бути постійним, щоденним, особливо в початковій школі.

Якомога більше вимогливості до дітей і якомога більше поваги. Контроль має бути ненав’язливим і тактовним. На перших порах маленький учень потребує вашої допомоги, в тому, щоб і нагадати йому про уроки і навіть, можливо, посидіти поряд з ним, поки він їх зробить. Ці перші його шкільні кроки надзвичайно важливі: від них залежить, можливо, усе його шкільне життя.

Дуже важливо контролювати не кінцевий продукт їх праці, а сам процес. Тобто важливо не просто проконтролювати результат роботи, а проконтролювати як дитина виконувала цю роботу, допомогти здолати труднощі в роботі.

Добре якби ви цікавилися:

v що вивчала дитина сьогодні в школі;

v як воназрозуміла матеріал;

v як вона може пояснити, довести ті дії, що виконувала.

При роботі з дітьми важливо не натаскувати їх в окремих уміннях і навичках, а учити їх роздумувати самостійно, аналізувати, доводити, звертаючись до вас за порадою і допомогою. Контроль – це організація допомоги для ліквідації якихось пропусків, труднощів. Для молодших школярів характерно, що вони спочатку щось роблять, а потім думають.

Тому необхідно привчати дітей до планування майбутньої роботи.

Наприклад, розв’язуючи задачу:

v прочитати задачу, уявити, про що говориться;

v коротко записати умову, схему;

v пояснити, що означає кожне число, повторити питання задачі;

v подумати, чи можна відповісти на питання задачі; якщо ні, то чому;

v скласти план розв’язку задачі;

v перевірити розв’язок;

v записати розв’язок в зошит.

Виконуючи вправу з мови:

v повторити правила;

v прочитати завдання до вправи, повторити, що треба зробити;

v прочитати вправу і виконати усі завдання усно;

v виконати завдання письмово;

v перевірити роботу.

Дуже важливим моментом є вироблення звички до неухильного виконання домашніх завдань :

v яка б погода не була;

v які б не йшли телепередачі;

v чий би день народження не відзначався.

Уроки мають бути виконані, і виконані добре. Виправдання невиконаним урокам немає і бути не може. Для вироблення цієї звички, треба, щоб батьки з повагою відносилися до навчання – як важливій і серйозній справі. Дуже важливо, щоб дитина сідала за уроки в один і той же час.

Спеціальні дослідження показали, що фіксований час занять викликає стан схильності до розумової роботи, тобто виробляється установка. При такому настрої дитині не треба долати себе, тобто зводиться до нуля тяжкий період втягування в роботу.

Якщо немає постійного часу занять, то ця установка може не виробитися і формуватиметься уявлення, що приготування уроків справа не обов’язкова, другорядна. Важливим є і місце виконання роботи. Воно має бути постійним. Ніхто не повинен заважати учневі. Дуже важливо займатися зібрано, в хорошому темпі, не відволікаючись на сторонні справи.

У дітей бувають два приводи відволікання :

перший привід – гра: дитина втягується в гру непомітно для себе. Приводом може служити залишена іграшка;

другий привід – діловий: шукає олівець, ручку, підручник.

Чим більше відволікань, тим більше витрачається часу на виконання домашнього завдання. Тому необхідно встановити чіткий порядок: лінійка, олівець, ручка – ліворуч; підручник, зошити, щоденник – праворуч.

У молодших школярів є звичка виконувати роботу упівсили. Начебто не відволікається, але думки течуть ліниво, постійно уриваючись, повертаючись назад. Дуже важливий темп роботи. Працюють добре ті, хто працюють швидко. Тому дитину треба обмежувати в часі (ставити годинник).

Якщо спочатку ви сидите поряд з дитиною, ви повинні підбадьорити його: “Не квапся, дитинко. Дивись, яка гарна буква вийшла. Нумо ще одну постарайся, щоб ще краще вийшло”. Це, звичайно, допоможе їй в нелегкій роботі, навіть просто зробить її веселіше. Якщо ви будете дратуватися, якщо кожне виправлення виводитиме вас з себе, дитина зненавидить ці спільні заняття.

Тому наберіться терпіння і не нервуйте. Але якщо вже дуже погано дитина виконала завдання, то потрібно, щоб вона переробила його на аркуші і вклала в зошит, не для оцінки, а для того, щоб вчителька бачила, що дитина старалася, і з повагою віднеслася до його праці.

Одне з головних завдань “сидіння” поряд з сином або дочкою – стежити за тим, щоб вони ні в якому разі не відволікалися під час роботи, І цього можна домогтися навіть від самої незібраної дитини, якщо,що сидять поруч мама або тато ввічливо і спокійно повертатимуть її до роботи.

Найважче даються нашим дітям навички письма. Тут вас можна заспокоїти, що в наше століття каліграфічне письмо не найголовніше і що, якщо ваша дитина володіє мовою, то, врешті-решт, нехай пише не так вже красиво, і не потрібно його за це терзати. Важливо привчити його писати чисто, дотримуючись полів, обов’язково без виправлень.

Знову-таки з виховних міркувань: людина повинна робити усе красиво, рішуче усе. Допоможіть же своїй дитині в цьому добрим словом і своєю присутністю. І ви не пошкодуєте про згаяний час: він принесе свої плоди.

Виникає питання, а коли ж залишати дитину наодинці з уроками? Робити це треба якомога раніше, але не різко, а поступово. Затягнути процес цього “сидіння” теж шкідливо. Такі діти, які роблять уроки тільки з ким-небудь з дорослих, ніколи не зможуть виконати доручену їм справу. При розумній допомозі і системі контролю діти привчаються виконувати уроки в один і той же час, поступово навчаться розподіляти час самостійно.

3. Напрям допомоги – привчання до самостійності. При перевірці домашніх завдань не поспішайте вказувати на помилки, нехай дитина знайде їх сама, не давайте готової відповіді на їх питання. При виконанні домашніх завдань не треба підміняти школяра в роботі; діти не вчаться думати і чекають підказки. У цьому діти дуже хитрі і знаходять способи “змусити” працювати за себе. Учіть дітей виділяти учбове завдання, тобто дитина повинна ясно уявляти, які навички і знання повинна опанувати, щоб зуміти виконати те або інше завдання. Виділяючи кожного разу учбове завдання на прикладі тільки що засвоєного матеріалу, ми сприяємо тому, щоб дитина навчилася сама бачити його і в новому матеріалі, і в тому, який ще тільки підлягає засвоєнню.

Тому, надаючи школяру допомогу, дорослі не повинні забувати, що головне все-таки не в тому, щоб здолати ту або іншу трудність, а в тому, щоб на прикладі кожного окремого випадку показувати, як взагалі потрібно долати труднощі у навчанні і привчати дітей до все більшої і більшої самостійності.

Успіхів вам! Усе у вас вийде!

Як навчити дитину писати без помилок?

Уміння чітко і грамотно висловлювати свої думки – це важливо. З того моменту, як дитина починає писати свої перші букви в прописах, школа і батьки намагаються навчити його писати правильно, без помилок. Але комусь вдаються складні мовні звороти, а комусь важко написати без помилок навіть найпоширеніші слова. Як же навчити дитину писати без помилок?

Часто можна почути про поняття «природньої грамотності». Але грамотність – це не те, що можна передати у спадок, з чим можна або народитися, або ні. Грамотність – це навик і для придбання цієї навички необхідно докласти чимало зусиль.

Батьки і правильність їхнього мовлення грають важливу роль в тому, як в майбутньому буде писати їх дитина Адже основа грамотності дитини закладається разом з розвитком його мови. Тому, якщо вдома прийнято говорити на «суржиком», слова спотворюються, а читання книг не в пошані, то чи можна сподіватися, що дитина буде писати без помилок?

До речі, книга – це важливий помічник для освоєння досвіду правопису. Дитина багато разів зустрічає якийсь написане в книзі слово і запам’ятовує його – спрацьовує зорова пам’ять. Пізніше, коли це ж слово потрібно буде написати в диктанті або в творі, дитина з легкістю його відтворить. Адже ніхто не замислюється, як правильно пишеться слово «вода», «хліб». Ці слова ми щодня вживаємо в своїй промові, бачимо їх на етикетках продуктів або на рекламних щитах. Навіть першокласник знає, що молоко – це все-таки «молоко», а не «малако» або «молако», тому що він бачив цей напис на пакетах з молоком сотні разів.

У будь-якій мові є багато  слів, написання яких не підпорядковується загальним правилам. Ці слова треба просто знати. Тому дитині потрібно частіше пропонувати літературу, в якій такі слова зустрічаються.

Якщо дитина диктанти пише добре, правильно, але при переписуванні тексту то тут, то там робить помилки – скоріше за все,винна неуважність. Це може означати, що дитину щось відволікає під час письма , заважає йому зосередитись. Тому, коли дитина готує домашні завдання, батьки повинні забезпечити йому максимально зручні і спокійні умови для занять. А, значить, ніяких телевізорів, комп’ютерів, галасливих ігор!

Розвивати уважність і пильність дитині допоможуть спеціальні навчальні ігри. Можна запропонувати дитині невеликий текст, в якому йому необхідно буде підкреслити, наприклад, всі літери «А». Потім завдання ускладнюється: підкреслювати потрібно вже не одну, а кілька букв. Таким чином, дитина навчитися уважніше читати текст.

Дитині, яка робить помилки при списуванні слів з дошки або з книги, можна порадитипромовляти слова пошепки. Адже тоді в роботу включається ще й слухова пам’ять, яка допоможе дитині згадати як правильно пишеться потрібне слово .

Як навчити дитину добре писати диктанти? Практика, практика і ще раз практика! Кілька абзаців з улюбленої книги, хорошого журналу, диктант із спеціального збірника – це допоможе школяреві відпрацювати навик написання диктантів. До того ж, часто причиною помилок в диктантах служить страх. Постійні «тренування» позбавлять дитину від цього страху.

Інструкція

1. Перше основне правило – не вказуйте дитині на неправильний варіант написання. Чисто з психологічної точки зору ваша фраза «Тут пишеться не« б », а« п »» буде сприйнята як стверджувальна,  у підсвідомості у дитини відкладається, що писати щось треба було саме «б».

2. Давайте школяру завдання з читання вголос. Найчастіше проблеми з грамотністю виникають у тих, хто страждає порушенням аудиального сприйняття. Чим більше дитина читає вголос, тим більше він починає бачити структуру мови.

3. Читайте самі вголос. Навчіть його виділяти в тексті на слух спочатку пропозиції, потім слова і лише після цього переходьте до вивчення складів і звуків. Наша система освіти довгий час діяла у зворотному напрямку – від окремого до загального. Зазвичай починають навчання письма з вивчення звуків, потім складів і лише після цього вивчають слова і пропозиції. Це не зовсім правильно.

4. Проводьте диктанти. У шкільному підручнику буває цілком достатньо практичних вправ. Читайте чітко. Чим молодша дитина, тим повільніше диктування. Спостерігайте за тим, як дитина пише. Якщо ви бачите, що він вимальовує невірну букву – відзначте, що тут пишеться буква «а» або «о». І знову, не говорите неправильний варіант. Нехай дитина знає тільки правильне написання.

5. Один відомий методист Тихомиров розробив дуже ефективну методику, яка допомагає багатьом педагогам успішно боротися з неписьменністю школярів. Чисто практично ця теорія полягає в наступному: запропонуйте дитині прочитати довільний текст не так, як ми зазвичай говоримо, а буквально – так, як пишемо. Цей прийом називається орфографічним читанням. Не потрібно боятися, що дитина стане завжди говорити так, як читає. Він цілком усвідомлює, що те, як ми пишемо, відрізняється від того, як ми говоримо. Дитині треба розбити слова на склади і промовляти слова, виділяючи їх складові частини, але робити це потрібно досить швидко. При виконанні цієї вправи у дитини задіюються відразу три види пам’яті: моторна, слухова і зорова.

6. Використовуйте для такого читання лише твори класиків, видані солідними видавництвами. Ймовірність того, що при цьому ви натрапите на спочатку неграмотний текст, дуже мала. Практикуйте орфографическое читання регулярно, особисто присутній при занятті. Якщо ви чуєте, що дитина прочитав не так, як пишеться (наприклад, не корова, а карів), то м’яко поправте його і попросіть знову прочитати слово. Не змушуйте дитину займатися занадто довго. До 10 років достатньо 10-15 хвилин, після – більше 15 хвилин.

Корисні поради

Деяким дітям допомагає переписування текстів. Дайте своїй дитині влітку завдання переписувати кілька сторінок з твору класика. Якщо все літо школяр буде приділяти цьому заняттю по 15 хвилин, то вже до 1 вересня в його грамотності відбудуться значні позитивні зрушення.

Дитячі журнали України: що читати?

Попри всі економічні, духовні, видавничі негаразди, в Україні на даний момент видається більше 70 видів дитячих журналів та газет всеукраїнського рівня. Зараз вони здатні задовольняти вимоги найпримхливішого читача. Тематична різнобарвність і поліграфічна якість дитячих видань, яскравість та виразність художнього оформлення приваблюють малих читачів та їх батьків.

Як зорієнтуватись батькам у такому потоці дитячої періодики ? І взагалі, чи потрібно купувати періодику дітям, адже можна купувати та читати книги. Але поряд з читанням книг, в наш час дитяча періодика здатна замінити дитячі енциклопедії, задачники, розмальовки, адже багато журналів особливу увагу звертають саме на розвиток інтелекту дитини, його творчих здібностей.

Кожен дитячий журнал має свою аудиторію, яка визначається її віком. Тому спочатку розглянемо дитячі журнали за віковими категоріями, на які вони розраховані.

Для наймолодших серед найбільш популярних згадаємо найстаріший журнал України«Малятко», далі – «Пізнайко від 2 до 6», «Мамине сонечко», «Ангелятко»,  «Ангеляткова наука», “Колобочок” та «Вінні та його друзі».  

Наступні дві категорії ми умовно поділили на такі:  «для старшого дошкільного та молодшого шкільного віку (5-9 років)» та «для молодшого та середнього шкільного віку (від 7 до 12 років)». Але, як бачимо, ці категорії дійсно умовні, адже все залежить від індивідуального рівня розвитку дитини. Отже, для 5-9 річних можемо купити або передплатити журнали «Пізнайко від 6», «POSNAYKO», «Маленька Фея та сім гномів», «Чарівна принцеса», «Маленький Розумник», «Професор Крейд», «Стежка», «Казковий вечір», «Умійко», «Яблунька»,  «Чарівна казка», «Мишка топтыжка» (російськомовну),  «Апельсин» (російська та українська мова), «Веселі картинки», та інші.

Якщо у вас росте молодший школяр або трохи старша дитина, то радимо такі періодичні видання: «Велика дитяча газета», «Зернятко», «Джміль (дітям: живопис, музика і література)», «Вулик»,  «Котя»,  «Мурзилка (російською мовою),  «Шкільний журнал» (є варіант російською мовою), «Колосок», «В мире животных» (російською мовою), «Чудеса и приключения – детям» (російською мовою), «Ухтышка» (російською мовою), «Коллекция идей» (російською мовою).

Для підлітків можемо згадати журнали «Однокласник» («ОК»), «Пригоди» та «Країна знань».

Щоб обрати саме той журнал, який підійде вашій дитині, варто знати, що  дитяча періодика ділиться й за основним напрямом викладення матеріалу: пізнавальні, розважальні,  навчальні, культурологічні та науково-популярні.

До пізнавальних відносяться всі видання, що мають переважно пізнавальний зміст. Тематика таких газет і журналів вельми розмаїта. Більшість найпопулярніших серед дітей журналів і газет подають потрібну інформацію через гру, адже гра – найприродніше заняття для малечі. Серед таких видань згадаємо журнали  “Пізнайко”, “Професор Крейд”, “Умійко”, “Веселые идейки”, “Малятко”, “Стежка”, “Ухмалыш”, “Велика дитяча газета”.

На сучасному ринку періодики для дітей чимало видань розважального характеру: діти люблять розважатись і читати про розваги та заради розваги (особливо це стосується дітей середнього шкільного віку). Причиною виникнення багатьох розважальних видань і стало те, що редакторам легше розважити дитину, аніж навчити й виховати. Такі журнали – це здебільшого ще один спосіб використати вільний час дитини, зацікавити її ненадовго коміксом, або кросвордом.

Навчальні видання покликані насамперед допомогти дитині у навчанні. Чисто навчальних видань в Україні видається небагато, один із найвідоміших “Posnayko” (для дітей віком 4–8 років, що вивчають англійську мову). Також є журнал для тих, хто вивчає англійську мову, наприклад, «POSNAYKO» та «English4U».

Особливим у межах виду навчальних видань є тип релігійного журналу. Нині він набуває особливої популярності. Такі журнали прагнуть навчити дитину “релігійної грамоти”, дати їй духовну освіту (журнали “Ангелятко”, «Зернятко»).

Основа кожного номеру видань культурологічного  характеру – художній матеріал, вітчизняна, світова класика та фольклор. Це –  “Яблунька”, “Джміль”,  «Барвінок», “Чарівна казка”.

До науково-популярних видань віднесемо «Колосок», «Країну знань» та видання типу«Юний натураліст», «Юний технік України», «Юний моделіст-конструктор» та інші.

Цим оглядом дитячої преси ми намагались зорієнтувати батьків у великій кількості дійсно якісних видань для дітей, спонукати вас до використання кращих журналів у вихованні та навчанні малят. Але, крім цього,  читання дитячого журналу може перетворитись для вас у можливість додаткового, незапланованого часу спілкування з вашою дитиною. Навіть тепер, коли моя донечка уміє читати сама, новий номер її улюбленого журналу «Стежка», за традицією, завжди читаємо разом. Ці хвилини незабутні, я не пропустила б їх нізащо у світі.

Маріанна Пайда, http://ditvora.com.ua/dityachi-zhurnali-ukrajini-shcho-chitati

Чи часто ви кажете дитині такі слова?

Ти в мене такий хороший!
Порадь мені, будь-ласка…
Ти мене завжди правильно розумієш…
Ти в мене молодець!
Як я тобі вдячна!
Які в тебе чудові друзі!

Беззаперечність, або слухняні діти

Беззаперечність означає дію без заперечень. Чи завжди наші діти виконують усе без заперечень?  На щастя, діти не завжди підкоряються нашим наказам чи проханням. “На щастя?!” – обуряться деякі батьки.
Батьки часто скаржаться на те, що дитина надто неслухняна, примхлива, рухлива, агресивна тощо.
І майже не буває батьків, яких непокоїть слухняність.

    Однак, чи завжди слухняність — це добре? Нечасто, але трапляються абсолютно слухняні діти, які завжди слухаються дорослих. І батькам, і вихователям такі малюки зазвичай подобаються – аякже, з ними ж нема жодних проблем! На перший погляд, дитину, що ніколи не виявляє злості, роздратування, гніву, можна назвати ідеальною. Такі діти виконують домашні обов’язки, чемні у спілкуванні, слухняні з батьками і вихователями.Дорослі їх хвалять, ставлять за приклад і не підозрюють, що така поведінка дитини дає привід для тривоги. Зазвичай така дитина слухається не лише дорослих, а й старших дітей, і однолітків, та просто усіх, хто їй щось наказує чи просить. І незнайомців у тому числі! І це небезпечно! Невміння наполягати на своєму, поводитися незалежно – це МОРАЛЬНА СЛАБКІСТЬ. Аби отримати схвалення, діти відмовляються від власних бажань і виконують те, чого хоче від них оточення.

     Якої мети хочуть досягти батьки абсолютно слухняних дітей? Щоб було легше жити, щоб задовольнити свої амбіції (“ось яка у мене слухняна дитина!”)? І при цьому вони самі у стосунках з іншими людьми постійно демонструють свою незалежність (якщо не з начальником, то з близькими, сусідами, знайомими тощо).Напевне, й ви не раз спостерігали, прийшовши в гості, як господарі-батьки шпетять своїх дітей при сторонніх, сварять, принижують, карають. І якби ви запитали у них: “Чи справді потрібні вам діти-слуги? діти-раби?”, то вони б обурилися.Зрозумійте правильно: тут йдеться не про непотрібність виховання загалом, а про шкідливість виховання абсолютно слухняних дітей, та ще й такими методами.

     Зазвичай такі діти не вміють спілкуватися, їм незатишно у колективі, вони не вміють себе захистити, не мають друзів, часто бувають апатичними, не мають якихось інтересів, бо батьки придушили у них прагнення до пізнання світу. Адже ці діти живуть за наказами: що читати, що малювати, що любити, у що бавитися.
Згадаймо нещодавнє минуле. За тоталітарного режиму вчили не висовуватись, не сперечатися, слухатися батьків, учителів і начальство. І яке покоління виростало? Дуже зручне для маніпулювання – сіра слухняна маса, якій усе байдуже.
Щоб дитина вчилася захищати свою особистість, свої інтереси, вчилася протистояти чужому ворожому контролю, їй треба допомагати вирішувати проблеми, а не наказувати: “Роби так!”

До чого призводить безмежна слухняність?

Відомий англійський психіатр Рональд Ленг на багатьох прикладах зі своєї лікарської практики довів, що головною причиною шизофренії є … беззаперечна слухняність у дитинстві! За умови, що така поведінка сприймалася дорослими як позитивна і всіляко заохочувалась. Батьки майбутніх шизофреників – зовсім необов’язково якісь садисти, що б’ють своїх дітей з ранку до вечора. Ні, просто вони задоволені своїми дітьми тільки тоді, коли ті, наче роботи, покірно виконують усе, що їм скажуть. І тільки така поведінка заохочується. За такої моделі поведінки батьків дитина змалечку засвоює, що будь-який її непослух буде сприйнятий дорослими негативно і потягне за собою дуже неприємні наслідки (неважливо, чи це буде ремінь батька, чи сльози матері: “подивись, мама через тебе плаче…”, “ти доведеш бабусю до могили” тощо).

Натомість слухняність винагородиться батьківською ласкою, подарунками і гарантує оберегти від неприємностей і дискомфорту.
Розглянемо поширений випадок. Дитина відмовляється їсти або не хоче якоїсь страви. Більшість мам і бабусь намагаються придушити такий опір у зародку: адже дитина повинна добре харчуватись. Це велика помилка. Маленькі діти ніколи не відмовляються від їжі через примхи. Вони справді не хочуть у цей момент їсти. Їх організм не потребує їжі саме зараз. Але мама чи бабуся швидко переконують їх у тому, що ліпше зробити вигляд, що їси, ніж спробувати пояснити, що ти цього не хочеш. Так і відбувається роздвоєння особистості дитини, яка надягає маску, привчається прикидатися і брехати.
Притлумлений протест, необхідність приховувати свої почуття і бажання породжують гнів на батьків, який, звісно, не виривається у слухняної дитини назовні. Цей гнів (агресія) заганяється всередину і спрямовується на самого себе (так виникають комплекс вини, комплекс неповноцінності). Внутрішня агресія насамперед шкодить здоров’ю. Ідеально слухняні діти зазвичай часто хворіють, у них ослаблений імунітет. “Втеча” в хворобу для слухняних дітей часто є самопокаранням за “погані злі думки”. Отже, самооцінка в них сильно знижується. Такі діти відчувають безпідставне почуття провини.

Внутрішня агресія може набути і деструктивних форм (однією з таких форм у підлітковому чи юнацькому віці є “втеча” – втеча з дому, “втеча” в погану компанію, в секту, в алкоголізм, у наркотики тощо). Що відбувається у підлітковому віці з дітьми, яких у ранньому дитинстві не тільки не навчили відстоювати свої права, боротися за них, а й категорично забороняли це робити? Такі підлітки “втікають” уже не в хворобу, а просто з дому чи в “іншу реальність” – за допомогою психоактивних речовин, комп’ютерних ігор чи інтернету. І тоді реаль-ний світ починає сприйматись як ірреальний, в який підліток мусить раз у раз повертатись (коли нема наркотика чи грошей на гру тощо). І поступово особистість гине, оскільки буквально переходить в інший світ, розчиняється в ньому.
Багато підлітків, особливо ті, за кого все вирішують батьки, віддають перевагу ілюзорній свободі перед реальною. Адже реальна свобода означає, що той, хто приймає рішення, несе відповідальність перед Богом і людьми за них. Підлітки, прагнучи приймати рішення, не хочуть брати на себе відповідальність. Саме в цьому полягає привабливість “поганих компаній” для дітей із благополучних, здавалось би, сімей. Адже компанія (група, секта, банда) дає ілюзію повної свободи: батьків поряд нема, батьківських заборон нема, натомість те, що забороняли батьки, тут вітається і схвалюється, нерідко підлітку надається якийсь фінансовий мінімум – ще одна ілюзія фінансової незалежності від “предків”. Водночас член групи має виконувати усі накази ватажка, будь-який відкритий протест негайно придушується і карається. Зате така рабська залежність дає члену групи абсолютну свободу від відповідальності за свої вчинки (“мене завжди захистять”, “про мене подбають”, “мені наказали”, “я не мав вибору” тощо).
Звісно, далеко не кожна слухняна дитина матиме психічну хворобу, це буває рідко. Не завжди, на щастя, потрапляє й у залежність. Але ЗАВЖДИ її розвиток, особливо особистісний, гальмується.
Людина за своєю природою є істотою, що саморозвивається. Прагнення до розвитку закладено в людині природою і Богом. Але дитина розвивається лише тоді, коли сама того хоче і сама це робить. І це аж ніяк не виключає необхідності коритися дорослим, але НЕ ЗАВЖДИ. Тотальна покора блокує розвиток. Таким дітям подобається, що вони нічого не вирішують, не несуть відповідальності – за них це роблять дорослі, отже й вина за наслідки виконання наказів лежить на них.
Батьки мають виробляти здорові реакції на ситуацію, самостійність, незалежність, вміння відстоювати свою позицію – і тоді їхня дитина практично гарантована від небезпеки потрапити у будь-яку залежність (алкоголічну, наркотичну, психологічну).
Залежність – особливий внутрішній стан, що характеризується втратою свободи волі – дару Божого, який вирізняє людину серед тваринного світу. Якою людиною стане немовля – залежить від батьків. Саме у них воно вчиться і поганому, і доброму. А чи знаєте ви, що значний відсоток молодих людей, що страждають на залежність (наркотичну, алкогольну, психологічну), належать до “благополучних” сімей? І це тому, що в дитинстві вони мусили просто виживати психологічно, бо не могли сказати “ні” своїм батькам. Мається на увазі не істерично-крикливе “ні”, а нормальне людське “ні” дитини, яка знає, що її думка і бажання не байдужі найближчим людям – батькам.

Помилки батьків

На жаль, немало батьків забувають про те, що від моменту свого народження дитина є створінням Божим, а не їхньою власністю чи іграшкою. І потім їхні “шовкові” діти, ставши самі батьками, так само виховують своїх дітей.

1. Якщо ваша дитина – ідеально слухняна, задумайтесь: чому вона боїться бувати “поганою”? Може, тому, що боїться втратити вашу любов? Батьки повинні показувати дитині, що ніколи не розлюблять її, за будь-яких ситуацій. Батьки завжди мають відділяти особистість від вчинку, оцінювати вчинок, а не особистість (“я тебе люблю, але ти вчинив погано, мені неприємно”, “я розумію, ти зараз гніваєшся, але це так негарно, коли ти кричиш”, “ти розбив чашку, це напевно тому, що поспішав”, тощо.
2. Дайте дитині свободу вибору. Поясніть дитині, що всі люди різні, і вона – не така, як усі, і це прекрасно! Якщо донька не хоче одягати цю сукенку – не треба її змушувати, бо “мама краще знає”. Слід зважати на бажання дитини, тоді вона буде впевнена у собі й самостійна, а не пасивна й байдужа. Запитуйте її думку. Дитині важливо знати, що ви ставитесь до неї, як до рівної, це підвищує її самооцінку.
3. Не порівнюйте малюка з іншими дітьми. Користі ніякої, а комплекси набути легко. “Усі діти як діти, бавляться разом, а мій сидить у траві і невідомо що роздивляється!” – обурюється якась мама на дитячому майданчику. Такі слова принижують, вбивають упевненість у своїх силах. Не можна й змушувати дитину бавитися з іншими, бо вона цього НЕ ХОЧЕ, адже є діти, які не люблять шумних ігор.
4. “Тихі” діти зазвичай надто критичні до себе. Старайтесь менше звертати увагу на недоліки, частіше підкреслюйте успіхи. Щира похвала додасть упевненості в собі, фальшива – підірве довіру до вас.
5. Не квапте дитину. Дайте їй час дослідити світ чи виконати самостійну дію у такому темпі, який для неї природній.
6. У спільній роботі чи іграх дайте дитині зробити “останній штрих” (натиснути кнопку на пралці, поставити верхівку в пірамідці тощо). Ніщо так не зміцнює віру в себе, як радість від успіхів.

Журнал „Ангеляткова наука”, березень 2009р.http://www.angelyatko.com.ua/school_deteil.php?id=1

Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання?

Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але й навчити її обходитися без нашої допомоги? Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку в цьому процесі буде декілька етапів.

• Перший етап – ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
• Другий етап. Частину роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідне відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небудь значок, наприклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
• Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтесь своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряєте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.
• Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те або інше завдання, і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу в тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…»)? На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?На надолужування упущеного по ночах перед контрольною? Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй?

Психологічна підтримка випускників, які беруть участь у ЗНО 

(Пам’ятка для батьків)

Чому вони так хвилюються?

• Сумніваються у повноті та міцності знань
• Стрес незнайомої ситуації
• Стрес відповідальності перед батьками і школою
• Сумнів у власних здібностях: у логічному мисленні, умінні аналізувати, концентрації і розподілу уваги
• Психофізичні і особистісні особливості: тривожність, стомлюваність, невпевненість у собі

Чим Ви можете допомогти своїй дитині в складний період підготовки та складання ЗНО?
• Володінням інформації про процес проведення іспиту
• Розумінням і підтримкою, любов’ю і вірою в її сили
• Відмовтеся від закидів, довіряйте дитині.
• Якщо школяр хоче працювати під музику, не треба цьому перешкоджати, тільки домовтеся, щоб це була музика без слів.

Участь у підготовці у ЗНО

Обговоріть, який навчальний матеріал потрібно повторити. Разом складіть план підготовки.
• Разом визначте, «жайворонок» випускник або «сова». Якщо «жайворонок» – основна підготовка проводиться вдень, якщо «сова» – ввечері.
• Проведіть репетицію письмового іспиту (ЗНО). Встановіть тривалість пробного іспиту (3 або 4 години), організуйте умови для роботи, при яких випускник не буде відволікатися. Допоможіть виправити помилки і обговоріть, чому вони виникли.
• Організацією режиму (саме батьки можуть допомогти своєму одинадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО)
• Під час підготовки дитина регулярно повинна робити короткі перерви.
• Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодніекзамену вона раніше припинить підготовку, сходить на прогулянку і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не придбання знань.

Як допомогти підготуватися до іспитів

    Слово «іспит» переводитися з латинської як «випробування». І саме випробуваннями, складними, часом драматичними, стають ЗНО та випускні іспити. Безумовно, іспити – справа суто індивідуальна, випускник виявляється один на один з комісією. І батькам залишається тільки хвилюватися за свою дитину, лаяти її згідно із нашою традицією або намагатися підтримати на відстані. Дорослі вже зробили все, що було в їхніх силах. Чудово, якщо у батьків є можливість оплачувати заняття з репетиторами, але їх допомога тільки цим ні в якому разі не повинна обмежуватися. Саме батьки можуть допомогти своєму одинадцятикласнику найбільш ефективно розпорядитися часом і силами при підготовці до ЗНО. Допомога дорослих дуже важлива, оскільки людині, крім усього іншого, необхідна ще й психологічна готовність до ситуації здачі серйозних екзаменів. Погодьтеся, що кожен, хто, здає іспити, незалежно від їх результату, осягає найважливішу в житті науку – вміння не здаватися у важкій ситуації, а провалившись – вдихнути на повні груди і йти далі. Задовго до іспитів обговоріть з дитиною, що саме їй доведеться здавати, які дисципліни здаються їй найбільш складними, чому? Ця інформація допоможе спільно створити план підготовки – на які предмети доведеться витратити більше часу, а що вимагає тільки повторення. Визначте разом з дитиною її «золотий годинник» («жайворонок» він чи «сова»). Складні теми краще вивчати в години підйому, добре знайомі – у години спаду.
Прочитайте список питань до іспиту. Не соромтеся зізнатися дитині, що вже не дуже добре пам’ятаєте більшість розділів біології, хімії або будь-якого іншого предмета, який їй необхідно підготувати. Нехай вона просвітить вас з тих чи інших тем, а ви ставте питання. Чим більше він встигне вам розповісти, тим краще.
Домовтеся з дитиною, що ввечері напередодні іспиту вона припинить підготовку, прогуляється, скупається і ляже спати вчасно. Останні дванадцять годин повинні піти на підготовку організму, а не знань. Обговоріть питання про користь і шкоду шпаргалок. По-перше, дитині буде цікаво знати вашу думку з цього приводу (можливо, він навіть здивується, що ви теж користувалися шпаргалками і взагалі знаєте, що це таке). По-друге, необхідно допомогти дитині зрозуміти, що діставати шпаргалку має сенс тільки тоді, коли він не знає взагалі нічого. Якщо йому здається, що, ознайомившись зі змістом шпаргалки, він зможе отримати відмітку краще, ризикувати не варто. У будь-якому випадку допомогти людині може лише та шпаргалка, що написана його власною рукою.
У вихідний, коли ви нікуди не поспішаєте, влаштуйте дитині репетицію письмового іспиту (ЗНО).

Батькам

5 простих правил онлайн-безпеки

1. Підвищуйте власну комп’ютерну та інтернет-обізнаність.Щоб убезпечити свою дитину у Мережі Ви маєте знати про інтернет, принаймні, не менше за неї.
2. Станьте для дитини порадником. Опановуйте інтернет разом.Повідомте дитині, що вона може звернутися до Вас у будь-якій ситуації. Якщо в інтернеті (у повідомленні електронної пошти, на сайті, форумі, чаті) щось не зрозуміло, хвилює або загрожує, дитина завжди має звертатися по допомогу до Вас.Інформація та послуги в інтернеті не завжди безпечні, тому перш ніж завантажувати, копіювати чи встановлювати будь-що з інтернету, дитина має порадитися з Вами. Навчіть перевіряти інформацію з Мережі за допомогою додаткових запитів і звернення до перевірених джерел.
3. Станьте для своєї дитини другом у соціальних мережах, або попросіть близьких знайомих зробити це.Якщо Ваша дитина не бажає підтверджувати дружбу з Вами, попросіть Ваших друзів молодшого віку подружитися з нею у соціальних мережах. Ви завжди маєте знати, чим займається та з ким спілкується Ваша дитина у Мережі.
4. Встановіть на мобільному телефоні своєї дитини безкоштовну соціальну послугу «Батьківський контроль». Регулярно оновлюйте антивірус.
5. Створіть територію безпечного інтернету. Використовуйте поновлюваний перелік безпечних для дитини сайтів.
   Запропонуйте дітям пізнавальні, цікаві та захоплюючі інтернет-ресурси. Щоб захистити дітей від ризиків віртуального світу,використовуйте поновлюваний список рекомендованих сайтів для дітей.

Навчіть дитину правилам безпечної роботи у Мережі:

1. Роз’ясніть дитині важливість захисту своєї та чужої конфіденційної інформації:
   • не можна викладати в інтернет інформацію про сім’ю та її фінансові справи,адреси проживання та навчання, номери телефонів, кредитної картки та банківські дані;
   • нікому,крім батьків, не можна називати власні паролі до інтернет-сервісів (навіть найкращім друзям).
2. Навчіть дітей поводитися в інтернет так само, як у реальному житті.У Всесвітній Мережі дитина має поводитися ввічливо, не робити нічого, що може образити інших людей або суперечить закону. Поясніть дітям, що в інтернеті також слід із повагою ставитися до людей та їх авторських прав. Незаконне копіювання та розповсюдження матеріалів, що є чиєюсь власністю, вважається крадіжкою.
3. Віртуальний співрозмовник може видавати себе за іншого.Навчіть дитину не надто довіряти незнайомим людям у Мережі. Дитина повинна знати, що не можна призначати зустріч з віртуальними знайомими без дозволу батьків.
4. Віртуальний світ іноді коштує реальних грошей.Завжди потрібно з’ясовувати, скільки коштують спеціальні інтернет-сервіси: наприклад, якою є повна вартість SMS в онлайн-грі. Якщо така інформація не очевидна для дитини, вона має звертатися за порадою до Вас. Допомагайте дітям розібратися, скільки насправді коштують такі SMS-послуги та чи дійсно необхідно їх надсилати.
5. Питати поради можна і потрібно.
   Повідомте дитині, що вона може звернутися до вас у будь-якій ситуації, яка її турбує. Якщо в інтернеті (у повідомленні електронної пошти, на сайті, форумі, чаті) щось незрозуміло, хвилює чи загрожує, завжди необхідно звертатися за допомогою до батьків. Інформація та послуги в інтернеті не завжди безпечні, тому раніше, ніж завантажувати, встановлювати або зберігати будь-що з інтернету, треба отримати дозвіл батьків. Навчіть дитину перевіряти інформацію з Мережі за допомогою додаткових запитів і звернення до перевірених джерел.

http://bezpeka.kyivstar.ua/materials/articles/article3/

Інтернет-залежність: боремося чи піддаємося?

Сьогодні наша реальність така: дитина сидить з ноутбуком на підлозі, жадібно намагається пройти онлайн-гру і збити нарешті настирливий корабель противника! На вітання він відповідає кивком голови, недбалим махом руки і швидкою відповіддю «мама-не-заважай-мені-я-дуже-зайнятий!». Все, що залишається робити батькам — задуматися, спробувати змінити ситуацію і безнадійно зайти в глухий кут.

Якщо вашому «Інтернет-шпигунові» від 11 — 17 років, і він тривалий час (більше 2-х годин дня) сидить біля комп’ютера, тоді вам варто уважніше ознайомитися як з фізичними, так і психологічними симптомами Інтернет-залежності.

Фізичні симптоми визначити більш реально, ніж психологічні. У зв’язку з цим ми перераховуємо найбільш поширені:

— біль у зап’ястях

— сухість в очах

— порушення сну

— головний біль

— біль у спині

— нерегулярне харчування

— порушення сну

Наявність декількох характеристик у вашої дитини вже говорить про те, що він проводить необмежений час за ноутбуком. Щоб зберегти здоров’я вашого чада, потрібно діяти і шукати альтернативу!

Шукаємо виходи з ситуації, що склалася:

— Обмежте час користування Інтернетом до 30 хвилин на день. Натомість купіть квитки в кіно для дитини та її друзів. Повірте, всі будуть тільки щасливі!

— Використовуйте час, проведений в Інтернеті з користю. Наприклад: попросіть дитину пограти в суперцікаву гру завтра, а сьогодні подивитися онлайн-трансляцію з Парижу. Познайомте його з Ейфелевою вежею, Тріумфальною аркою і Лувром.

— Не лінуйтеся, не здавайтеся і будьте хитрими. Попросіть про допомогу: наприклад, вам дуже потрібно дізнатися ім’я кота з твору Булгакова «Майстер і Маргарита». Проінструктуйте, підкажіть, що спочатку потрібно зайти в пошукову систему, далі ввести ім’я твору і почати пошуки. Діти люблять допомагати і відчувати те, що вони потрібні.

Ваше основне завдання: не лякати дитину Інтернет-залежністю, а шукати альтернативні рішення. Впевнені, що у вас все вийде. Головне — не здаватися і не піддаватися!

http://bezpeka.kyivstar.ua/materials/articles/article3/

Як убезпечити свою дитину в Інтернеті: технічні засоби

Дуже просте правило — навчити чомусь можна лише тоді, коли ти сам розумієшся у питанні. Так, відсутність комп’ютерної обізнаності у батьків у більшості випадків є основною причиною зниження онлайн-безпеки дітей.

Безпека вашої дитини в Інтернеті починається саме з вас. Адже від вашої обізнаності й комп’ютерної грамотності, у першу чергу, залежить, наскільки безпечним для дитини буде віртуальний світ. Що треба робити?

— Слідкуйте, аби на комп’ютері не було небажаної для дитини інформації.

— Регулярно переглядайте електронну скриньку, не залишайте у відкритому доступі документи й файли «для дорослих».

— Налаштуйте запаролений вхід до комп’ютера для різних користувачів.

— Очищуйте історію браузера від слідів перебування на небажаних для дитини сайтах; своєчасно видаляйте матеріали небажаного змісту, аби виключити можливість їх перегляду неповнолітніми.

— Перевіряйте історію браузера, щоб розуміти, якими сайтами та сервісами користається дитина.

— Не забувайте про те, що заборонені ресурси можуть завантажуватися автоматично під час відвідування сайтів з контентом, який не містить небезпеки для дітей. Тож не варто одразу сварити дитину за відвідування сайтів із небажаним контентом — вона могла бути абсолютно до цього не причетною.

Необхідно також навчитися правильно підбирати програмне забезпечення для захисту дитини від інформаційних загроз.

Антивіруси. Антивірусне програмне забезпечення захищає комп’ютер від шкідливих програм, діяльності хакерів, спаму, шпигунського ПЗ і т.д. Важливо: антивіруси потрібно регулярно оновлювати, аби забезпечити максимальний захист.

Приклади антивірусів:

— Kaspersky Internet Security. Окрім основних функцій захисту, надає можливість створити окремий профіль для дитини з бажаними параметрами та обмеженнями.

— Panda Internet Security 2009. Запобігає доступу до небажаного контенту в Інтернеті.

— ESET Smarty Security 4. Дає можливість налагодити персональний брандмауер.

Батьківський контроль для ПК. Такі програми працюють за принципом «чорного» або «білого» списків. Хоча «чорні списки» постійно оновлюються, проте далеко не завжди небажані сайти вчасно відстежуються. «Білі списки» включають сайти, рекомендовані для дітей, в чому й полягає їхня перевага.

Також варто взяти до уваги безпечні для дітей пошукові системи: gogul.tv, search.icensor.ru,quinturakids.com

Користуючись наведеними вище порадами, ви зможете бути спокійними за вашу дитину — користування Інтернету буде не лише цікавим і корисним, але й безпечним.

http://bezpeka.kyivstar.ua/materials/articles/article3/

«Батьківський контроль»    для смартфону

       Відтепер Ви можете бути спокійні за безпеку своєї дитини, коли вона користується інтернет-послугами «Київстар» з мобільного телефону. Завдяки послузі «Батьківський контроль» Ви захистите своїх дітей від інтернет-сайтів, що пропагують жорстокість, насилля, порнографію та розповсюджують інший негативний контент. «Батьківський контроль» можна застосовувати при використанні GPRS та WAP-доступу до інтернету з мобільного телефону.

Нова соціальна послуга «Київстар» відкриває доступ тільки до обмеженого переліку безпечних та корисних сайтів для дітей, схвалених експертами з Інституту психології ім. Г. Костюка НАПН України. Редагувати список сайтів мають можливість тільки експерти компанії. Переходи по зовнішнім посиланням, окрім безпечного списку сайтів, заблоковані.

Умови надання послуги

Щоб встановити послугу, необхідно набрати на мобільному телефоні дитини USSD-запит *100*5*1*ХХХХ#, де ХХХХ — пароль (довільний чотиризначний номер, який містить лише цифри від 0 до 9), та натиснути кнопку виклику.

Підключення послуги можливе, якщо на рахунку є щонайменше 0,01 грн.

Підтвердження активації надійде протягом доби у вигляді SMS з текстом про те, що послуга «Батьківський контроль» підключена.

Перевірити активацію послуги можна, використовуючи запит *100*5*3#.

У роумінгу «Батьківський контроль» надається на тих же умовах, що і в мережі «Київстар».

Відключення послуги

Для відключення послуги наберіть *100*5*2* ХХХХ# де ХХХХ — пароль, який використовувався для підключення послуги) та натисніть кнопку виклику. Послуга буде відключена протягом доби.

Якщо Ви забули пароль, тоді для відключення послуги необхідно звернутися в центр обслуговування абонентів з відповідною заявою.

Вартість послуги

Послуга «Батьківський контроль» безкоштовна, плата за її використання не стягується.

Оплата за використання інтернет-трафіку нараховується відповідно до тарифного плану, на умовах якого Ви обслуговуєтеся.

Обмеження використання

Із 09.02.2011 «Батьківський контроль» запускається в тестовому режимі для абонентів передплаченого зв’язку. Для використання тестової версії послуги, на телефоні мають бути встановлені такі точки доступу: (APN): wap.djuice.com.ua, wap.ab.kyivstar.net, CSD-WAP, CSD-WEB,http://www.djuice.com.ua, http://www.ab.kyivstar.net, ks, 3g.kyivstar.net, xl.kyivstar.net, при використанні технологій EDGE, GPRS і CSD.

Послуга недоступна для контрактних абонентів і автоматично відключається при переході на контракт.

Активована послуга «Батьківський контроль» блокує доступ до інтернету, якщо при цьому запущені програми, що не використовують http-протокол (наприклад, «Opera Mini», ICQ, bittorrent і так далі).

Перелік доступних сторінок при активованій послузі «Батьківський контроль»

Для точок доступу http://www.djuice.com.ua, http://www.ab.kyivstar.net при використанні технологій EDGE, GPRS:

Доступні сторінки	Опис
http://wap.kyivstar.ua	Київстар
http://www.kyivstar.net	Київстар
http://www.kyivstar.com.ua	Київстар
http://kyivstar.net	Київстар
http://wap.djuice.ua	Діджус
http://www.djuice.com.ua	Діджус
http://wap.music.djuice.ua	Музика
http://www.music.djuice.ua	Музика
http://wap.dmd.djuice.ua	Діджус Мьюзік Драйв
http://www.dmd.djuice.ua	Діджус Мьюзік Драйв

Для точок доступу wap.djuice.com.ua, wap.ab.kyivstar.net, CSD-WAP, CSD-WEB, ks, 3g.kyivstar.net,xl.kyivstar.net, при використанні технологій EDGE, GPRS і CSD:

Доступні сторінки	Опис
http://kyivstar.ua	Портали Київстар
http://djuice.ua	Портали Київстар
http://music.djuice.ua	Портали Київстар
http://online-bezpeka.kyivstar.ua	Портали Київстар
http://wap.music.djuice.ua	Портали Київстар
http://www.tvidi.ru	Спілкування. Розваги: ігри, музика
www.mirbibigona.ru	Спілкування. Розваги: ігри, музика
http://www.shaunthesheep.com	Спілкування. Розваги: ігри, музика
www.ae-lib.org.ua/lit_child.html	Спілкування. Розваги: ігри, музика
www.uneznajki.boom.ru	Спілкування. Розваги: ігри, музика
www.ladushki.ru	Дитячі сайти
www.toys-speak.com	Дитячі сайти
http://lingualeo.ru	Навчання
www.Translate.google.com	Навчання
http://maps.google.com	Навчання
http://www.slovnyk.net	Навчання
http://www.4uth.gov.ua	Навчання
http://www.onlandia.org.ua	Розвиток
http://ukrainaincognita.com/	Розвиток
http://www.solnet.ee	Розвиток
http://www.nd.ru/DK”	Розвиток
http://www.whitewolf.co.ua	Розвиток
http://www.murzilka.org	Розвиток
http://www.kazka.in.ua/	Розвиток
http://sonyashnik.com	Творчість, хобі
http://maluk.in.ua/	Творчість, хобі
http://sport.ua/	Творчість, хобі

 http://bezpeka.kyivstar.ua/materials/articles/article3/

ЯКОЮ ПОВИННА БУТИ МАСА ШКІЛЬНОГО ПОРТФЕЛЯ?

     

Питання це дуже важливе. Адже дитина-школяр по­стійно росте, як і її кістково-м’язова система. Відвіду­вання школи із занадто важким ранцем, портфелем або сумкою можуть призвести до деформації хребта і, як наслідок, до серйозних захворювань внутрішніх органів. Насправді дорослі все давно розрахували. Визначили, якої маси повинен бути кожний підручник, портфель без книг і якою повинна бути загальна ма­са дитячого «спорядження». Отже, маса одного підруч­ника для найменших учнів не повинна перевищувати 300 грамів. Для п’яти-шестиклаеників ця норма ста­новить уже 450 грамів, а для одинадцятикласників — 600 грамів. Маса ранця (портфеля) може становити 500-700 грамів. Вимога до учнівського портфеля: він має містити тверду спинку й надіватися на плечі, тобто важливо рівномірно розподіляти навантаження на ди­тячий хребет. Що стосується загальної маси (портфель + підручники + шкільне приладдя), то норми є такими:

Ø     для учнів 1-2-х класів — не більше ніж 2 кг;

Ø     для всіх учнів, старших 2-го класу – 3,5-4,5 кг. 

   

ГАЗОВАНА ВОДА РОБИТЬ ДІТЕЙ ЗЛИМИ

 

Вживання великої кількості газованої води може бути причиною агресивної поведінки у дітей та підлітків, з’ясували вчені з університету Вермонт.

У дослідженні брали участь учні середніх шкіл Бостона, які розповіли, скільки вони п’ють безалкогольних газованих напої і як часто у них трапляються конфлікти, сварки з однокласниками і в сім’ї. Найбільш агресивними виявилися ті діти і підлітки, які звикли випивати 5 і більше банок цих напоїв. Експерти відзначили у них зниження соціальних здібностей.Дослідники також встановили, що ймовірність прояву агресії у підлітків, які часто п’ють безалкогольні газовані напої схожа з поведінкою тих, хто курить і вживає алкоголь.

Чи правда, що малювати олівцями корисніше, ніж фломастерами?

Це насправді так. Причина в тому, що у фломасте-4ра грифель м’який, а в олівця, навіть якщо на ньому “написано «М» (м’який), грифель досить твердий. Са-,-лле тому дитині доводиться сильніше натискати на олівець, щоби провести лінію. Працюючи з фломастера­ми, таких зусиль докладати не потрібно. Отже, фло­мастер практично малює сам. Добре це чи погано? Звісно ж, немає нічого жахливого в тому, щоб малю­вати фломастерами. Але й про олівці забувати все-таки не слід. Уся справа в тому, що нашим дошкіль­никам потрібно неодмінно розвивати й тренувати дрібні м’язи руки. Малювання без зусилля такого тре­нування не дає. І потім, коли дитині доводиться брати до рук кулькову ручку, пальчики виявляються зовсім не готовими до письма. Однак захоплюватися теж не варто. Адже занадто твердий грифель змушує юного художника сильно натискати на олівець, і від цього постійного напруження лінії є нерівними й перерив­частими. Тому потрібна золота середина: малювання олівцями в період підготовки до школи, обирання не занадто твердих олівців, використання фломастерів, що прекрасно розвивають дитячу фантазію.

Чи потрібно вчити дитину грати в шахи?

«Шахи — щось більше, ніж просто гра. Це інтелек­туальне заняття, у якому є певні художні властивості й багато елементів наукового. Для розумової робо­ти шахи означають те саме, що спорт — для фізич­ного вдосконалення: приємна вправа й розвиток окремих властивостей людської натури…» — ска­зав чемпіон світу з шахів Рауль Капабланка. Років тридцять-сорок тому ця гра була дуже популярною як поміж дорослих, так і поміж дітей. Сьогодні зустрі­ти дитину, яка вміє грати в шахи, досить складно. Але саме шахи — чудова основа для інтелектуаль­ного розвитку дитини. Гра тренує зосередженість, розвиває вміння аналізувати ситуацію, передбача­ти події. Мислення, пам’ять і увага дитини завдяки грі в шахи розвиваються значно швидше. Особли­во корисні шахові ігри тим дітям, яким складно по­стійно перебувати в занадто швидкому життєвому ритмі. Діти, які вчаться грати в шахи, мають високу навчальну мотивацію, вони більш посидючі, краще сприймають матеріал на уроках і мають прекрас­ну пам’ять. Партія, яку дитина може зіграти в ти­ші, сприяє не лише інтелектуальному розвитку, але й відпочинку, позбавленню напруження.

ЩО ТАКЕ ПАЗЛИ І ЧОМУ ВОНИ КОРИСНІ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДИТИНИ? 

      Слово puzzle у перекладі з англійської означає «загадка, головоломка». Практично всі діти й чимало дорослих обожнюють збирати барвисту картинку з кольорових шматочків картону або дерева. Одвічно пазли були розвагою для знаті, яка проводила вільний час у збиранні цілих картин із маленьких часточок. Сьогодні ці головоломки ко ристуються ще більшим попитом. Ще б пак, адже простіше назвати, що вони не розвивають. Завдяки тому, що дитина збиратиме пазли, у неї:

 підвищиться концентрація уваги;

 розвиватиметься уява;

 поліпшиться пам’ять;

 пальчики стануть більш спритними;

 формуватиметься цілеспрямованість, з’явиться бажання доводити почату справу до кінця;

 розів’ється посидючість.

    Спочатку обмежтеся найпростішими пазлами, що складаються з декількох деталей, обмежених певним чином. Поступово ускладнюйте дитині завдання, пропонуючи пазли з більшою кількістю фрагментів. Ваше завдання — пояснити дитині принцип, за яким збирають пазли, і надати свободу дій.

Як зродити так, щоб дитина робила зарядку щоранку?

       Психологи вважають, що навіть найупертіших малюків можна привчити виконувати фізичні вправи щоранку. Що роблять діти із задоволенням? Одноманітні дії або активні вправи у вигляді гри? Відповідь очевидна. Учені з Організації Nemours Foundations дійшли висновку, що під час виконання зарядки дитячу увагу потрібно підтримувати активною. Якщо ви запропонуєте малюкові шукати іграшки, користуючись підказками, зокрема йому буде необхідно вилізти на шведську стінку або, навпаки, нахилитися, щоб подивитися під диван, дитина охоче робитиме зарядку. Ще один секрет «зарядки без проблем» — участь інших членів родини. Адже разом усе робити значно веселіше. Секрет полягає ще й у тому, що для дитини характерною є наслідувальна поведінка, малюк легше виконує те, що роблять дорослі.

Що таке спеціальна кулькова ручка для лівші?

 

  Уже давно вчені дійшли висновку про те, що наш світ улаштований дуже незручно для лівші, він орієнтований на правшу. Для зручності людей, які звикли писати лівою рукою, створили спеціальну ручку. Адже ліворукість — це постійні відбитки чорнила, що залишаються на долоні, розмазаний текст. Фахівці з Великої Британії розробили спеціальну ручку, що завдяки спроектованому тримачу й вигнутому стрижню утримує ручку на достатній відстані від зошита й не закриває зошит тому, хто пише.

Чи впливає ім’я на характер дитини?

На думку Бориса Хигира, психолога, який понад тридцять років вивчає зв’язок імені з характером лю­дини, впливає. Коли до людини звертаються, а відбу­вається це не один раз на день, а безліч, певна ком­бінація звуків посилає сигнал у головний мозок і ви­кликає якусь поведінкову реакцію. І в кожного імені вона особлива. Однак психолог запевняє, що назвати однозначно «щасливі» або «нещасливі» імена він не може. А ось якщо простежити за особливостями лю­дей з однаковими іменами, то можна помітити пев­ні подібності. Про кожну дитину й дорослого потрібно робити висновок за комбінацією імені та по батькові. Що ж стосується складних за звучанням, незвичай­них імен, то дослідження британських терапевтів до­вели: такі люди частіше страждають від психічних роз­ладів і комплексів.

Скільки цукерок на день можна давamu дитині?

Один тато так відповів на це запитання: «Скільки не шкода!» Але тоді можна бути впевненими: дитина з’їсть усі цукерки, які є вдома, й попросить іще. Досвідчені й грамотні педіатри на це зовсім не безглузде (як мо­же видатися на перший погляд) запитання відповіда­ють: усе залежить від віку й рухливості малюка. Добре б років до двох обмежити сухофруктами, краще влас­ного приготування. І не давати дитині занадто багато випічки. Але зовсім позбавляти дітей солодощів не верс­то. Щодо кількості цукерок, які можна дати дитині на день, слід ураховувати добову дозу цукру, рекомендо­вану педіатрами:

Ø     для дітей до 1,5 років — приблизно 4 г;

Ø     до 6 років — 60 г;

Ø     до 13 років — 75 г;

Ø     лише до 17 років норма становитиме 100 г.

Слід ураховувати не лише цукор, але і його вміст у різних продуктах.

Як правильно вибрати футбольний м’яч?

 

  Більшість хлопчиків захоплюються футболом, тому  футбольний м’яч — це чудовий подарунок на день  народження або до початку літніх канікул. Однак, вибрати  гарний футбольний м’яч досить складно. Є багато  особливостей, звертаючи увагу на які, ви зможете купити  такий м’яч, що надовго стане в пригоді вашій дитині.

 Для кожної вікової групи існує свій розмір м’яча.

3-й розмір. Окружність завдовжки від 57 до 60 см, маса — від 311 до 340 г. Такий м’яч призначений для вікової групи до 8 років.

4-й розмір. Окружність завдовжки від 62,5 до 65 см, маса — від 340 до 368 г. Стане в пригоді для вікової групи від 8 до 12 років.

5-й розмір. Окружність завдовжки від 67,5 до 70 см, маса — від 396 до 453 г. Міжнародний стандарт для віку від 12 років і старших.

    Вибираючи футбольний м’яч, зверніть увагу на те, у який спосіб з’єднані панелі м’яча. Найміцніші м’ячі ті, у яких панелі скріплені п’ятишаровою переплетеною ниткою з поліестеру. Найміцнішими вважають ті м’ячі, які зшиті ручним способом, а не машинним.

     Також зверніть увагу на матеріал, з якого виготовлено камеру. Найкраще зберігає повітря камера, виконана з бутила, адже вона не пропускає повітря так, як камера з латексу. А м’ячі з латексними камерами потребують підкачування раз на тиждень.

Що розвиває «Кубик Рубика»?

       Цю гру-головоломку винайшов угорський скульптор і викладач архітектури Ерне Рубик. Зовні головоломка схожа на куб, що складається із двадцяти шести маленьких кубиків, здатних обертатися навколо трьох внутрішніх осей. Кожна сторона кубика складається  з дев’яти квадратів, пофарбованиху різні кольори. Завдання гравця — упорядкувати розташування квітів, зробивши так, щоб кожна грань кубика мала один колір.

      «Кубик Рубика», як і більшість головоломок, розвиває логічне мислення, а також дрібну моторику, увагу, посидючість, просторове мислення і є чудовою альтернативою «зависанню» дітей у комп’ютері або перед телевізором. У світі проводять змагання на швидкість збирання «Кубика Рубика». А для тих, хто опанував класичний варіант головоломки, існує чимало варіацій кубика іншої форми, кольору й алгоритмів розв’язання.

Що таке «роликові кросівки»?

 

   Чи доводилося вам коли-небудь бачити, як дитина, що спокійно йшла асфальтом, раптом починає легко котитися, начебто в неї на ногах зненацька з’явилися коліщата? Але насправді тут немає жодного чарівництва. Адже виробники, які прагнуть постійно дивувати своїх покупців, створили симбіоз спортивного взуття й роликових ковзанів.

       І хоча в нас таке взуття з’явилося нещодавно, в усьому світі діти й дорослі опановують його понад вісім років. Більшість мам побоюються купувати дітям роликові кросівки, уважаючи, що їх використання травмонебезпечне. Але таке взуття не небезпечніше, ніж звичайні роликові ковзани. Витратьте небагато часу, щоб навчити дитину користуватися веселою новинкою, і малюк сам із задоволенням і впевнено кататиметься. Головне — надягати спеціальні знімні ролики, що кріпляться до підошви, там, де є рівна поверхня для пересування.

     Такі кросівки-ролики дають можливість дітям навчитися володіти своїм тілом, активно рухатися, фантазувати, вигадуючи нові трюки. Задля безпеки заздалегідь придбайте дитині шолом, налокітники й наколінники. Хоча в результаті досліджень з’ясувалося, що травматизм під час катання на роликових кросівках у 39 разів нижче, ніж під час катання на велосипедах і в 24 рази менше, ніж під час катання на скейтбордах.

Як зробити розчин для мильних бульок?

 Існує чимало рецептів, як зробити розчин для мильних бульок у домашніх умовах. Наше завдання — дібрати такий склад, щоб бульбаш­ки були досить великими (діаметром не менше ніж 10 см) і міцними, тобто не лопалися відразу після видування. Найпростіший рецепт: 2 час­тини подрібненого господарчого мила (бульки з туалетного мила занадто тендітні), 4 час­тини гліцерину (його можна придбати в аптеці), 1 частина цукрового сиропу й 8 частин води. Ретельно перемішайте розчин і видувайте буль­ки із задоволенням.

“ОБЛИЧЧЯ” СКОЛІОЗУ

Спина людини така ж виразна, як і її очі – “дзеркало душі”.

У лікарів існує навіть термін “королівська осанка”, тобто пряма та величава. На відомій картині французького художника Давида змальована Марія-Антуанета, на якій  її везуть до страти  і навіть в цей трагічний для неї час королева сидить прямо та невимушено. Ця постава вироблялась з дитинства і не тільки у королів.

Для вихованця військового училища вважалось не коректним під час балу притулятись до колони.

Перш за все, на що потрібно звернути увагу – це осанку дитини. Існують анатомічні орієнтири, з а допомогою яких можна визначити порушення постави :

–         вертикальна лінія остистих відростків,

розміщення на одній лінії  нижні кути лопаток, гребні повздовжніх остей, симетричні контури талії та шиї з обох сторін.

Говорять, що людині стільки років на скільки виглядає її хребет. Можна в 16 років виглядати, як старець та в 70 років бути струнким та здоровим. Якщо є вік у людини, то відповідно є вік у хвороби.

У   захворювання сколіоз розрізняють три періоди:

1) інфантильний ідіопатичний сколіоз. Виникає до 3-х років, частіше у хлопчиків, з віком зникає;

2) ювенільний ідіопатичний  сколіоз. Виникає в віці 4-10 років (прогресує, якщо не проводиться лікування).

3) підлітковий ідіопатичний сколіоз. Виникає у період статевого дозрівання 10-13 років. Частіше у дівчаток. 

В ХVІ ст. Герцог Сен-Симон  писав про Герцога Бугрунського: ” Он вышел прямым и стройным из рук кормилицы, но скоро стали замечать, что его талия начинает изибаться. На него немедленно одели железное кольцо и крест, которое он всегда носил. Принимали разные меры и методы для лечения болезни, но природа оказалась сильнее. Он стал горбиться на одно плечо, что сделало его хромым не потому что ноги были разной длины, а так как одно плечё поднялось, расстояние между бёдрами перестало быть одинаковым и вместо того, что бы держаться прямо, он склонялся на одну сторону.” (Сен-Симон о внуке короля Франции Людовика ХІV). Опис захворювання було зроблено точно і правильно з точки зору ортопедії – первинно була деформація грудного відділу хребта, що призвело до ротації хребців та формування первинної дуги сколіозу. Потім з’явилася вторинна дуга – компенсуючи – його ноги перестали бути однаковими. Скоріше за все мова йшла за ранній ідіоматичний сколіоз.

У захворювання  є не тільки вік але й обличчя. На сьогоднішній день розрізняють сім етіологічних груп:

Вроджений сколіоз – це спадкове захворювання, яке обумовлене аномаліями розвитку хребта. Вада формується ще в утробі матері.

Неврогенний сколіоз. Внаслідок специфічних захворювань, таких як поліомієліт, менінгіт, енцефаліт, а також внаслідок родових травм та дитячого церебрального паралічу.

Дистрофічний сколіоз – остреохондропатії, що викликані порушенням остеогенезу та патології розвитку сполучних тканин. Причиною може бути авітаміноз вітаміну Д – рахіт.

Обмінно-гормональний сколіоз. Внаслідок ендокринної патології порушується засвоєння кальцію в організмі.

Сколіози викликані специфічними захворюваннями. Наприклад: онкологічні захворювання, туберкульоз кісток.

Компенсаторний сколіоз. Виникає внаслідок травми нижніх кінцівок чи захворювання стопи. Це може бути перелом стегна, перелом кісток предплюсни, плоскостопість.

Нейродиспластичний сколіоз. Виникає внаслідок порушення формування скелету та нервової тканини під час розвитку плода.

– міопатія;

– сірінгомієлія;

– нейрофіброматоз (хвороба Реклінгаузена).

Відомий письменник Віктор Гюго описав  точну клінічну картину в одному із своїх творів –  “Собор Паризької Богоматері”: ” В одно погожее воскресное утро, на Фоминой неделе, после обедни, в деревянные ясли вделанные в паперть Собора Парижской Богоматери было положено живое существо. У бедного малыша на левом глазу оказалась бородавка, голова ушла в плечи, позвоночник был изогнут дугой, грудная клетка выпячена, ноги искривлены”. Так Віктор Гюго описував появу Квазімодо в Соборі Парижської Богоматері. 

З написаного можна побачити, що захворювання має багато форм та різних клінічних проявів. Якщо батьки помітили ознаки захворювання варто звернутися за консультацією до лікаря ортопеда-травматолога. Раннє виявлення  патології є запорукою успішного лікування та здорової нації в майбутньому.

Спина людини така ж виразна, як і її очі – “дзеркало душі”.

У лікарів існує навіть термін “королівська осанка”, тобто пряма та величава. На відомій картині французького художника Давида змальована Марія-Антуанета, на якій  її везуть до страти  і навіть в цей трагічний для неї час королева сидить прямо та невимушено. Ця постава вироблялась з дитинства і не тільки у королів.

Для вихованця військового училища вважалось не коректним під час балу притулятись до колони.

Перш за все, на що потрібно звернути увагу – це осанку дитини. Існують анатомічні орієнтири, з а допомогою яких можна визначити порушення постави :

–         вертикальна лінія остистих відростків,

розміщення на одній лінії  нижні кути лопаток, гребні повздовжніх остей, симетричні контури талії та шиї з обох сторін.

Говорять, що людині стільки років на скільки виглядає її хребет. Можна в 16 років виглядати, як старець та в 70 років бути струнким та здоровим. Якщо є вік у людини, то відповідно є вік у хвороби.

У   захворювання сколіоз розрізняють три періоди:

1) інфантильний ідіопатичний сколіоз. Виникає до 3-х років, частіше у хлопчиків, з віком зникає;

2) ювенільний ідіопатичний  сколіоз. Виникає в віці 4-10 років (прогресує, якщо не проводиться лікування).

3) підлітковий ідіопатичний сколіоз. Виникає у період статевого дозрівання 10-13 років. Частіше у дівчаток. 

В ХVІ ст. Герцог Сен-Симон  писав про Герцога Бугрунського: ” Он вышел прямым и стройным из рук кормилицы, но скоро стали замечать, что его талия начинает изибаться. На него немедленно одели железное кольцо и крест, которое он всегда носил. Принимали разные меры и методы для лечения болезни, но природа оказалась сильнее. Он стал горбиться на одно плечо, что сделало его хромым не потому что ноги были разной длины, а так как одно плечё поднялось, расстояние между бёдрами перестало быть одинаковым и вместо того, что бы держаться прямо, он склонялся на одну сторону.” (Сен-Симон о внуке короля Франции Людовика ХІV). Опис захворювання було зроблено точно і правильно з точки зору ортопедії – первинно була деформація грудного відділу хребта, що призвело до ротації хребців та формування первинної дуги сколіозу. Потім з’явилася вторинна дуга – компенсуючи – його ноги перестали бути однаковими. Скоріше за все мова йшла за ранній ідіоматичний сколіоз.

У захворювання  є не тільки вік але й обличчя. На сьогоднішній день розрізняють сім етіологічних груп:

Вроджений сколіоз – це спадкове захворювання, яке обумовлене аномаліями розвитку хребта. Вада формується ще в утробі матері.

Неврогенний сколіоз. Внаслідок специфічних захворювань, таких як поліомієліт, менінгіт, енцефаліт, а також внаслідок родових травм та дитячого церебрального паралічу.

Дистрофічний сколіоз – остреохондропатії, що викликані порушенням остеогенезу та патології розвитку сполучних тканин. Причиною може бути авітаміноз вітаміну Д – рахіт.

Обмінно-гормональний сколіоз. Внаслідок ендокринної патології порушується засвоєння кальцію в організмі.

Сколіози викликані специфічними захворюваннями. Наприклад: онкологічні захворювання, туберкульоз кісток.

Компенсаторний сколіоз. Виникає внаслідок травми нижніх кінцівок чи захворювання стопи. Це може бути перелом стегна, перелом кісток предплюсни, плоскостопість.

Нейродиспластичний сколіоз. Виникає внаслідок порушення формування скелету та нервової тканини під час розвитку плода.

– міопатія;

– сірінгомієлія;

– нейрофіброматоз (хвороба Реклінгаузена).

Відомий письменник Віктор Гюго описав  точну клінічну картину в одному із своїх творів –  “Собор Паризької Богоматері”: ” В одно погожее воскресное утро, на Фоминой неделе, после обедни, в деревянные ясли вделанные в паперть Собора Парижской Богоматери было положено живое существо. У бедного малыша на левом глазу оказалась бородавка, голова ушла в плечи, позвоночник был изогнут дугой, грудная клетка выпячена, ноги искривлены”. Так Віктор Гюго описував появу Квазімодо в Соборі Парижської Богоматері. 

З написаного можна побачити, що захворювання має багато форм та різних клінічних проявів.

Якщо батьки помітили ознаки захворювання варто звернутися за консультацією до лікаря ортопеда-травматолога. Раннє виявлення  патології є запорукою успішного лікування та здорової нації в майбутньому.

Бесіда з батьками « Все починається з сім’ї ».

Відповідно до Закону України «Про позашкільну освіту» батьки є учасниками навчально – виховного процесу, спрямованого на розкриття можливостей і здібностей дитини й формування її як творчої особистості. У Законі України «Про освіту» підкреслюється відповідальність батьків  у забезпеченні матеріальних та психологічних умов для   гармонійного фізичного, інтелектуального, морального і духовного розвитку  власної дитини та її виховання.

    Саме сім’я є первинно – соціальним середовищем, де зростає дитина і де формується її ставлення до себе, до людей, до суспільства в загалі. Батьки для дитини є першими авторитетними дорослими, на яких діти хочуть бути схожими, в яких вони копіюють стиль поведінки, мови, спілкування. Від рівня психологічної та педагогічної культури батьків, стилю виховання залежить рівень психічного здоров’я дитини, ступінь виразності таких вад особистісного розвитку як невпевненість, нерішучість, емоційна нечутливість, агресивність, тривожність, асоціальність.

     Взагалі, батьки вважають себе культурними і освіченими людьми, але ж звідки тоді ще з молодшої школи нерідко можна простежити в дітей вияви психічних відхилень або низький рівень загальної культури, що значно ускладнює адаптацію дитини до суспільства у підлітковому віці?

   Поняття «сім’я» у нас звичайно асоціюється з безпекою і захистом, із місцем, де можна знайти відпочинок і порозуміння. Проте дедалі частіше дізнаємося про існування сімей, у яких люди живуть ніби «в зоні військових дій». Перш за все страждають від цього слабкі, незахищені діти. Саме темі   попередження та подолання домашнього насильства присвячена наша розмова.

     Ми живемо в світі, однією з характерних ознак якого є насильство. За даними Центру соціологічних досліджень при НАН України близько 70% жінок потерпають від різних форм приниження і знущання в родині. Так, близько 60% батьківсистематично так чи інакше виявляють агресивне ставлення до своїх дітей, у 17% таких батьків агресивність характеризується особливою грубістю. Це відображається на дітях, які або безпосередньо самі страждають від насильства, або переймають «соціальну естафету» насильницьких дій. Встановлено, що витоки жорстокості та насильства серед дітей і підлітків  частіше за все треба шукати в сім’ї.

    Таким чином, домашнє насильство вже стало національною ганьбою, а недостатній рівень батьківської відповідальності – серйозною проблемою сучасного суспільства.

    Будь яке насильство або обмеження свободи дій і думок жорстко вкарбовується в  свідомість дитини, і згодом спотворює всю її земну дорогу, деформуючи душу, яка розвивається.

   Тому права дитини повинні дотримуватися з особливою ретельністю, бо дитя слабке і мале, недосвідчене і беззахисне.

   Сьогодні діти перебувають в абсолютній залежності від дорослих &‐ таких великих і таких розумних. Але якщо ми приймаємо ідею дитячого безправ’я як таку, мислячи про дітей узагалі, то ніяк не квапимося  перенести це розуміння у власну сім’ю. На ділі ж найбезправнішими виявляються наші власні діти – ті , кого ми запросили у це життя, ті, хто живе поруч день за днем, з року в рік.

    Дорослі звикли самостверджуватися за рахунок молодших, звикли живити свою гордість струмами дитячого страху, безсилля і беззахисності. Будучи знервованими і знаходячись «не  у своїй тарілці», дорослі і зовсім розглядають дітей як тягар, як прикру перешкоду здійсненню власних бажань. Ми виправдовуємо себе тим, що вони не настільки слухняні, як нам би того хотілося, і що вони намагаються йти в житті своєю дорогою, а не по тій уявній траєкторії, яку зміг викреслити для них мало тренований розум дорослого.

   Що ми зазвичай розуміємо під домашнім насильством?

  Нам навіть важко припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо його жертвами.

    Види домашнього насильства:

     Психологічне насильство:

–  висміювання;

–       переслідування;

–       словесна образа, погроза;

–       примушування;

–       залякування; ворожість;

–       психологічний тиск;

–       формування почуття провини.

Фізичне насильство:

–       биття рукою;

–       іншими предметами;

–       шльопання;

–       штовхання;

–       викручування рук;

–       будь-яке рукоприкладство.-

Сексуальне насильство:     протиправне посягання однієї людини на статеву недоторканість  іншої, дії сексуального характеру щодо неповнолітніх.

Економічне насильство:  умисне позбавлення  однією людиною іншої житла, одягу, майна чи коштів.

       Насильство це ще й:

·  погрожування нанести собі або іншому тілесні ушкодження;

·  невиразні погрози типу: «Ти у мене дограєшся! Я тобі дам!»;

·  погрози піти, забрати дітей, не давати грошей, подати на розлучення, розповісти про щось;

·  заподіяти шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);

·  ламання або знищення особистих речей;

·  використовування лайливих слів, лайка;

·  приниження, ображення, постійне підкреслення недоліків;

·   звинувачення у всіх проблемах;

    критика думок, почуттів, дій;

·  поводження з ним/нею як із прислугою;

·  ігнорування.

      Насильством щодо дітей, крім цього, вважається:

·       нехтування дитиною;

·       нехтування обов’язками стосовно дитини;

·        відсутність у сім’ї доброзичливої атмосфери (психологічне ізолювання);

·       накази, команди, мораль, повчання, проповіді. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину;

·        недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

·    втягування дитини у з’ясування стосунків між батьками і використання її з метою шантажу;

·        недостатнє задоволення потреб дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки (опікуни) матеріально спроможні зробити це;

·       використання алкогольних напоїв (наркотиків) до межі втрати самоконтролю над діями;

·       нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

    Неважко помітити, що все це нерідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки наших батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємося над тим, як це може впливати на нас самих і наших дітей.

     Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як би відстояти свою точку зору. Їм все одно, що відбувається у навколишньому світі.

             Чи знаєте Ви, що:

·         – Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж вважають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі у конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, знаходиться в іншій кімнаті тощо). Але насправді діти завжди знають, коли їхні батьки сваряться.

·         –  Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей – навіть на немовлят – впливає домашнє насильство.

·         – Жодній людині не подобається весь час бути найменш здібною та пригніченою.

      Будь-яке насильство в сім’ї, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи на іншого члена сім’ї,травмує дитину!

 Як діти реагують, коли вони стають свідками насильства в сім’ї:

·       Діти зазнають почуття провини, сорому й страху, ніби вони відповідальні за насильство, яке їм довилося спостерігати.

      Діти відчувають сум.

·   Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці хвилювання відбиваються на поведінці дітей?                

Діти можуть:

·       реагувати надто агресивно;

·       не визнавати авторитетів;

·       бути пасивними чи пригніченими;

·       мати вигляд знервованих або зляканих;

·       жалітися на головний біль, біль у шлунку, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як упоратися з почуттями, труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

  Діти, які були свідками насильства в сім’ї, отримують негативний «урок» та засвоюють, що: насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного. Цюзвичку вони переносять у навколишнє середовище: спочатку в дитячий садочок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю і на своїх дітей.

  Вони не знають  про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншої людини.

  Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

  Дитина може вирости забитою, такою, що не вміє постояти за себе або агресивною.

    Батьки мають усвідомити, що найважливіша умова успішного виховання –  становлення правильних стосунків з дітьми, а основа спілкування в сім’ї – доброзичливість, довірчі відносини. Тож останнє, про що не слід забувати: «Якщо дитина не відчуватиме, що  ваш  дім  належить  і  їй  теж, вона  зробить своїм домом вулицю»